Меценатство – шлях виходу із культурної кризи

27 лютого 2020 року у Колонній залі Київської міської державної адміністрації за ініціативи Спілки християнських письменників України пройшов Всеукраїнський форум «Роль меценатства у розвитку культури». 

Ми, бібліотекарі, добре знаємо приклади меценатства в історії України. Адже вся наша класика ХІХ століття, від знаменитої "Енеїди" Котляревського починаючи, виходила переважно за гроші меценатів та шанувальників. Знаємо ми і про те, як Михайло Старицький продав маєток, аби утримувати створений тоді "театр корифеїв", як коштом дідича Лубенського і Лохвицького повітів Петра Мартоса з'явилося перше петербурзьке видання "Кобзаря" Тараса Шевченка. І як через 20 років, 1860-го, цукрозаводчик Платон Симиренко виділив на публікацію повнішого вже "Кобзаря" (це було останнє прижиттєве видання) 1100 рублів і як він утримував цілий ряд видань. Його коштом виходила знаменита "Киевская старина".

Знаємо ми і про Ендрю Карнегі, який відомий світові передусім, як успішний американський бізнесмен, порадами якого досі керуються усі, хто прагне фінансового успіху і який протягом свого життя вклав понад  $ 350 000 000  у різні освітні проекти по всьому світу.

  "На землі немає кращої колиски демократії, ніж вільна публічна бібліотека, ця республіка освіченості, де ні ранг, ні посада, ані багатство не має жодного значення". Це його глибоке переконання, якому він був вірний усе життя.

Ендрю Карнегі  вважав, що кращий спосіб забезпечити безоплатну освіту та сприяти розвиткові громади - створення публічних бібліотек. Вони можуть надати громадськості інструменти, необхідні для успіху, незалежно від соціально-економічного становища кожного її члена. 

За своє життя, Ендрю Карнегі пожертвував $56 млн. на будівництво 2509 бібліотек по всьому світу. Гранти від Карнегі склали близько  650,000 в сьогоднішніх доларах. Ці кошти значною мірою сприяли розвитку малих громад по всьому світу. Зі 125 бібліотек Карнегі в Канаді, 111 були побудовані в провінції Онтаріо. Загалом він витратив $2 556 600 на будівництво бібліотек у  Канаді. 

Питання, чи з'явиться в Україні коли-небудь український Карнегі?

Такий приклад був. Віктор Китастий – американський професор, вчений, дипломат, музикант, культуролог, відомий громадський і культурний діяч українського походження.

З 1990 р і до кінця свого життя жив і працював у Києві, займаючи найрізноманітніші посади на тих напрямках роботи, де найбільше відчувала потребу молода українська держава. Професор, директор Дому Америки – першого Американського центру культури в Україні.

Помер у 2000 році. Похований на Байковому цвинтарі.

Частину власної колекції книжок (894 примірники книг з музичного мистецтва, словники, мистецькі альбоми, а також книги з політичної, економічної, соціальної, військової історії, історії міжнародних відносин, релігії, науки, культури) він свого часу передав у фонди  Публічної бібліотеки імені Лесі Українки м. Києва.  

Великим бажанням Віктора Китастого було будівництво спеціального приміщення для Публічної бібліотеки імені Лесі Українки. Кошти на проект та будівництво він був готовий надати. Єдине, що вимагалося від влади міста – виділити земельний майданчик  під  будівництво. На жаль, цього не було зроблено, і амбітний проект мецената так і не було реалізовано.

У статті "Навіщо бібліотеки змінюють обличчя" Кена Уорпоула (Ken Worpole) із Великобританії,  опублікованій на сторінках "The Guardian", автор пише  "...Чому ж бібліотеки знову стали частиною міського життя? Сьогодні збільшилося число людей, які навчаються у вищих навчальних закладах або підвищують кваліфікацію, їм потрібно місце для занять і доступ до мережі Інтернет, що для багатьох не завжди можливо організувати вдома. Збільшення у великих містах кількості квартир, розрахованих на одну людину - в деяких європейських столицях їх число досягає 50% - означає, що бібліотеки все частіше стають місцем зустрічі або другим домом, наприклад, для мігрантів, біженців і навіть туристів. Концепція використання бібліотек в якості «вітальні в межах міста» вперше була запропонована в дизайнерських рішеннях скандинавських бібліотек 1970-х років. Цим самим архітектори намагалися задовольнити вимоги відвідувачів, які хотіли побути в бібліотеці подовше, випити кави, посидіти і послухати розповіді інших, послухати денні концерти або взяти участь у засіданнях читацьких товариств...  Відродження загального інтересу до бібліотек (з яких бібліотека в Сіетлі, мабуть, найбільш вражаюча) вперше намітився в 1990-роки в Північній Америці. Ставши свідками провалу дорогих проектів по створенню традиційних музеїв і галерей, що будувалися для показухи - щоб зробити міста більш помітними і значущими, політики зрозуміли, що набагато вигідніше вкладати гроші в будівництво сучасних бібліотек. Коли в 2001 році відкрилася бібліотека в Нешвіллі, над її входом красувався вислів: «Місто з великою бібліотекою - це велике місто». Історик Шеннон Меттерн (Shannon Mattern) нещодавно присвятив цілу книгу опису того, як сучасна міська бібліотека знайшла видну роль у суспільному житті Америки...".

Що ж заважає бізнесменам займатися меценатством:

небезпека використання наданих коштів не за призначенням;

бюрократичні перешкоди;

відсутність відповідного законодавства;

податкові перешкоди;

непоінформованість, кому і яка допомога потрібна. Потрібно створити національну платформу, де б розміщувалася інформація про потреби у галузі культури та мистецтва, а також реалізовані за допомоги меценатів мистецькі проекти.

Звичайно, все це можна і потрібно вирішувати на державному рівні. Вже давно настав час підказати владі шляхи виходу з культурної кризи. Якщо держава заохочуватиме меценатів, котрі підтримують нашу культуру та мистецтво, проблем із фінансуванням значно зменшиться.

Попри те, що меценатство це свого роду часткове виконання функції державного фінансового забезпечення, держава сьогодні не заохочує, а карає добродія за його доброчинність, адже сума його вкладень обкладається податком.

У Законі "Про бібліотеки та бібліотечну справу" прописано, що «Держава: підтримує бібліотечну справу та її розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики.... У разі одержання коштів від надання платних послуг, добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, з інших джерел, не заборонених законодавством, бюджетні асигнування державних і комунальних бібліотек не зменшуються".

В умовах обмеженого фінансування на розвиток бібліотек, благодійні внески допомагають вирішувати проблеми із комплектуванням, іншими гострими потребами. Але, як правило, ці внески здійснюються в матеріальному вигляді: подарованими книжками, іграми, мультимедійною чи комп’ютерною технікою. На сайт якої б європейської бібліотеки ви не зайшли, обовязково там побачимо розділ – "підтримайте бібліотеку" із реквізитами для перерахування благодійної допомоги на її рахунок.

У нас же – це можливо через здійснення ряду бюрократичних процедур, що вимагають: наказу директора установи про відкриття рахунку із обгрунтуванням, підставою, конкретними цілями, навіщо це бібліотеці. Кошти мають зараховуватися із зазначенням на які цілі, конкретизувати.

Потрібно зробити попередньо кошторис. На КОЖЕН платіж (а це, як правило, дуже невеликі внески) потрібно робити «Довідку про зміни до кошторису» та подавати – в Департамент (процедура змін), в Казначейство (процедура змін). І ЗВІТУВАТИ. 

Виходячи з цього, держава зробила усе, аби практично унеможливити бюрократичними вимогами практику залучення благодійної допомоги бібліотекам від усіх бажаючих надати її бібліотеці, чи іншій установі культури. І ця штучно створена проблема уже давно чекає на вирішення.

Щодо меценатської діяльності, то дуже хочеться, аби відсоток меценатів відповідав відсотку заможних людей в Україні, які можуть надавати допомогу галузі культурі. "Скажімо, потенційний меценат заробляє  1 млн. грн., з яких сплачує 300 тис. грн. податків. Законом можна передбачити, що 10 тис. грн. з цієї суми підприємець може використати на благодійні потреби". І таку практику потрібно закріпити Законом.

Персонал бібліотек: сильні сторони, можливості та загрози

В продовження попереднього допису, де проаналізовано слабкі сторони персоналу бібліотек. Отже
  Сильні сторони персоналу бібліотек

- постійно зростаючий набір кваліфікацій бібліотекарів

- відкриті  до змін, пристрасні професіонали, які дбають про свою роботу, професію, які не бояться пробувати нові речі та ризикувати, пристосовуватися до змін в  мінливому світі

- цікавість, фантазія, творчість

- ефективне використання соціальних медіа для захисту і утвердження бібліотечної професії  

Ми, бібліотекарі, бачимо кожну загрозу як можливість та кожну слабкість як шанс на перебудову. Здатність не втрачати обличчя у постійно мінливій обстановці навколо нас, будь то працевлаштування, скорочення бюджету чи розвиток цифрової культури. Ми завжди знаходимо новий спосіб вирішити цю проблему і продовжувати рости, адаптовуватися та змінюватися.

Сила, яку мають, зокрема, публічні бібліотеки, - це їхня громада, і те, як саме ця спільнота може згуртуватися і продовжувати демонструвати цінність своєї бібліотеки. 

Можливості

Можливості бібліотек - зростання потреби в бібліотечних фахівцях у багатьох інших галузях. Там, де все  в постійному русі.

Багато громадян і досі сприймають бібліотеки як архаїчні установи. Тому можливості - зруйнувати стереотипи сприйняття, демонструючи нашу поточну діяльність. 

Можливості у підвищенні рівня цифрової грамотності населення.

В розвиткові міжгалузевого співробітництва.

Можливості в розвитку нашої підприємливості та самостійності.

В просвітницькій діяльності та освіті дорослих впродовж життя. Потреба в інформаційній грамотності на всіх етапах життя змінюється.

Можливості – в розумінні  способу життя громади, виявлення того, що їм потрібно (те, про що вони не завжди можуть нам самі сказати), але чого у них немає, і усунення цього розриву. Для деяких це може бути навіть той самий експериментальний простір технологій, як ті ж 3D-принтери.

Можливості у здатності впливати на національну політику.

Також у зміні ролі бібліотечних просторів (майстерні, КодерДоджо, навчальні лабораторії, виставки).

У зростанні відкритого доступу та відкритих даних.

Постійно зростаючі обсяги доступної інформації. Ми можемо допомогти нашій громаді в пошуку, підтвердженні достовірності інформації та способах її використання.  Зростаючий попит на потужну доказову базу для рекомендацій та політики охорони здоров’я.

Використання унікальних бібліотечних колекцій та ресурсів для демонстрації потенціалу бібліотек, в тому числі для співпраці не лише з користувачами бібліотек та зацікавленими сторонами, але і з місцевими громадами. 

Можливостями для публічних бібліотек є розвиток платних послуг. Для цього потрібен інший досвід, ніж звикли більшість бібліотечних працівників.  Потрібна не лише зміна мислення, але й цілеспрямована  експертна підготовка до цього працівників бібліотеки.

Загрози

Загрози дуже очевидні у галузях, які відчувають фінансові труднощі, особливо у державному секторі. 

Все ще побутує думка, що в епоху Google бібліотеки не потрібні. Але, як каже Ніл Гейман, Google може знайти вам 100 000 відповідей, а бібліотекар одну правильну.

Тенденція до «оптимізації» в умовах обмеженого фінансування негативно відбивається на рівні впровадження інновацій.

Депрофесіоналізація частини персоналу, яка не бажає постійно навчатися. Це сприятиме слабкості. Треба бути ініціативними, позитивними, взаємодіяти з користувачами та різними спільнотами - це професійна майстерність. Працювати над покращенням своїх публічних виступів та інших навичок залучення. Ми можемо зберігати свій власний темп і вносити необхідні корективи, щоб досягти успіху, але бути тихими - це вже не чеснота бібліотекаря, а шкода нашій професії. Треба йти в люди, бути позитивними та заявляти про себе.

Зниження рівня читання ("замість книжки краще перегляну "Х Фактор"!)

Скорочення бюджету.  Відсутність належного  фінансування.

Коли бюджет є обмеженим, як правило, під загрозу недофінансування  потрапляють інституції, що підтримують найвразливіші верстви населення. Даннінга-Крюгера, що впливає на рівень користування бібліотеками ("це все є в Інтернеті").

Недостатньо позитивне сприйняття ЗМІ та громадськістю. (Ох ці журналісти, знов усе перекрутили, не виправдали очікувань).

Конкуренція від установ, що надають комерційні інформаційні послуги.

Економічна та політична невизначеність.

Нездатність отримати адекватний бібліотечний бюджет для задоволення очікувань користувачів через неможливість (через правове поле) або небажання розвивати відповідні бібліотечні  служби, що призводить до того, що у «простір» бібліотеки потрапляють треті сторони.

Тенденція Бібліотеки чекати, щоб її запросили, означає, що важливі для її розвитку обговорення можуть обійти проблеми  бібліотеки та бібліотекарів. Дуже важливо, щоб працівники бібліотеки від її імені брали участь у різноманітних обговореннях та форумах, вставляли себе в програми, генерували власні дослідження та перспективи, а також співпрацювали із фахівцями інших галузей. Бібліотекарі, які розмовляють між собою, не змінять на краще бібліотечну практику.

Застарілі стереотипи щодо кола обов’язків бібліотекарів (що, бібліотекарі ще й це мають робити?). Ми повинні змінити це, попри те, що багато бібліотекарів хочуть зберегти статус-кво; не всі, але певна частина.

Навчання лідерству. Лідерство повинно бути модулем у всіх програмах післядипломної освіти бібліотекарів, щоб випускники мали навички стратегічного планування, а також професійно захищали бібліотеку. Нам також потрібні нові програми лідерства. До тих пір, поки культурою лідерства не переймуться на всіх рівнях бібліотечної роботи, професія завжди буде вразливою при закритті та скороченні установ соціальної сфери.

Недостатнє просування нашої професійної цінності та набору навичок, важливих для інших організацій, поза бібліотеками, є загрозою для можливості працевлаштування бібліотекарів. Багато організацій не усвідомлюють, що можуть мати великі вигоди від працевлаштування бібліотекаря.

Загрози майбутньому фінансуванню, заміні персоналу автоматизованими службами.

Найбільша загроза, з якою стикаються публічні бібліотеки в Європі, безсумнівно, є поява бібліотек без штату / «безпілотних» / «відкритих». Ця тенденція змінює сам дух публічної бібліотеки і несе загрозу скорочення мережі. За 20 років  кількість бібліотек Данії майже вдвічі зменшилася.  Це не про розширення доступу для населення. Це про створення системи, що зводить до формальності послуги бібліотек.

Найбільше від такого формату бібліотек потерпають в сільських місцевостях. У міських районах уникнути безпілотного режиму можна через збільшення кількості штатних годин  в пілотному проекті, але в сільських місцевостях, де бібліотеки можуть працювати лише протягом невеликої кількості годин на тиждень, користувачі бібліотек змушені користуватися цією системою, навіть якщо цього не хочуть. Ми повинні дуже обережно ставитися до того, що нам говорять про переваги нових форматів діяльності бібліотек, оскільки багато з того, що пропонується, може виявитись помилковим.

Сьогодні  бібліотеки змушені доводити не лише їх вплив на розвиток громад, але й виправдовувати саме їх існування. 

Якщо ми не заявлятимемо про роль бібліотек, вміння та досвід бібліотекарів, ми будемо здаватися непотрібними або застарілими.

Якщо ми не знаємо, хто є нашою громадою чи якими є потреби громади, то як ми можемо задовольнити їх? 

Отже:

Бібліотеки мають величезний, значною мірою невикористаний потенціал, щоб дізнатися більше про своїх користувачів та бути визнаними експертами щодо того, що вони читають, чому навчаються та з ким спілкуються.

Натомість ми в основному зосереджуємось на наданні послуг для наших користувачів - ресурси, навчання, підтримка - але ми не отримуємо достатньої кількості відгуків. Кожен контакт з нашими користувачами повинен бути двосторонньою транзакцією.  Бібліотекам потрібно збирати дані ширше, ніж це прописано державною статистичною звітністю, ділитися ними, інтерпретувати, підключати їх до інших даних. Але  часто ці дані – наші мовчазні знання, які ніколи офіційно не збираються  і не використовуються, окрім як пунктиком у внутрішньому звіті бібліотеки.

Нам потрібно систематично збирати та інтерпретувати інформацію про те, як працюють і що потрібно нашим користувачам, і робити це етично і прозоро.

Буду вдячна, якщо в коментарях добавите свою думку щодо наших сильних сторін, можливостей та загроз.