Пішов у безсмертя...

Епітафія самому собі:
Не плач, дружино, ради Бога — 
Хай плаче вітер у яру! 
Мені не буде некролога!
Я смертний — отже, не умру!

Микола Данилович Сом завжди мав багато справ. То на нього чекали у Спілці, то в одній із київських бібліотек чи шкіл, то у Фонді культури, то у рідному Требухові. Часто, прощаючись з нами, хитро примружившись, промовляв: "Олю, Таню, як хто питатиме Сома, то кажіть, що пішов... у безсмертя". І сміявся при цьому так по-дитячому щиро, що світлішало на душі.
 Кажуть, людина живе стільки, скільки на цій землі живуть люди, які пам'ятають її. 

Нам так його наразі не вистачає: його щирості, невгамовності, позитиву і радості, що він приносив у нашу бібліотеку, свіжих новин з перших вуст, карасиків, що їх сам ловив і смажив для нас...

А сьогодні він знову посміхався до нас. З пам'ятника на могилці.

 

А поруч з ним - книжечки, зовсім так, як це було на його робочому столі... І вишиваний узор з його сорочки, що так любив носити поет, учитель, риболов.

Пам'яті Ольги Страшенко

 Сьогодні, під час відвідин бібліотек Дніпровського району, нас наздогнала страшна звістка. Відійшла у вічність письменниця і  наша колега Ольга Іванівна Страшенко. Безпорадність перед  невблаганним і невідворотнім враз затьмарила усе, що хвилину назад мало значення.

Ольга Іванівна 1972 р. закінчила з відзнакою бібліотечний факультет Київського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука. У 1974 — 2001 рр. — завідувачка київської бібліотеки ім. Юрія Смолича в Корчуватому. Із 2001-го — головний бібліотекар з питань масової роботи при Дарницькій централізованій бібліотечній системі м. Києва.
Як поетеса заявила про себе на початку 1990-х рр., згодом як драматург і прозаїк, у 2005-2006 рр., коли вийшов друком її колоритний історичний роман у 2-х томах “Візантійський лукавець”, про візантійського імператора Андроніка Комніна (1182-1185 рр.).
Вагомі творчі здобутки Ольги Страшенко відомі в Україні, Росії (зокрема, серед української діаспори Далекого Сходу та Камчатки), Румунії (Бухарест, Клуж-Напока, Сучава), Республіки Молдова, Італії, Австралії та в Канаді. Ще з кінця 1980-х років письменниця наполегливо працює і як перекладач.
Член Спілки письменників України, лауреат Літературної премії імені Василя Симоненка.
Не так часто мені доводилося зустрічатися, спілкуватися з Ольгою Іванівною, але навіть під час тих випадкових зустрічей я ніколи не бачила її в зажурі чи клопотах. Завжди у гарному гуморі, яскравому одязі, обов’язковим у якому був національний елемент: квітчаста  хустка на плечах, низка намиста чи вишиванка, з чималою торбиною у руках, де серед  різного пожитку обов’язково знаходилися пара-трійка книжкових новинок, як тільки про них заводилась мова.
Остання наша зустріч відбулася на початку червня. Вона прийшла, аби передати 39 сторіночок з надрукованими у різні роки віршами про бібліотеки та бібліотекарів. То для мене був справжній скарб, адже планувала укласти такий збірничок до нашого професійного свята. Перечитували з директором бібліотеки вірші-присвяти, серед яких чимало застільних привітань, згадували, жартували, сміялися…

О. Страшенко, Б. Олійник, М. Сом

Згодом отримала поштою електронний варіант надрукованих віршів і лист:
«Вельмишановна Ольго Іванівно! Як ми домовились, надсилаю Вам свої вірші на бібліотечну тематику. А Ви вже виберете для якоїсь потреби. Принагідно надсилаю  мій давній переклад із вірша Лесі Українки «Експромт», (він опублікований у моїй книзі «Пані Наталя, баламутниця жінок», с. 470).
Ваша колега Ольга Страшенко»
39 сторінок з віршами на бібліотечну тематику, написаними в різні роки, зараз переді мною.  Невже Ольга Іванівна відчувала свій скорий відхід? - думаю оце…
Декілька її віршів я включила в збірку, що підготувала до Всеукраїнського дня бібліотек – 2015, назвавши її рядком саме із вірша Ольги Іванівни «Пахне верес. Тридцяте число. Йде віками начитана Осінь….». Тільки ніхто тоді  і гадки не мав, що саме ця  осінь буде останньою в житті нашої талановитої колеги.
Вона любила людей, дуже любила дітей і вміла з ними розмовляти їх мовою, шанувала колег, найближчим з яких дарувала вірші-присвяти.
Прості, щирі, і ... незабутні рядки:
КОЛЕЗІ пані Ользі Іванівній ТЮПИШЕВІЙ (бібліотека імені Миколи Некрасова)
Одірвіться від планів та звітів,
відкладіть їх подалі кудись,
і скажіть, наче Фауст новітній:
“О, миттєвосте гарна, спинись!”
То нічого, що небо у хмарах,
що тумани кошлаті висять,
головне, що в очах світло-карих
не маліє весняних завзять.
А як осінь заявиться справжня,
і зима, що чекає колись,
Ви промовите гордо, безстрашно:
“О, миттєвосте пізня, спинись!”
 8 жовтня 1985 року.

Але понад усе вона любила бібліотеки і книги. Для неї вони були живими.
ПЕРЕСЕЛЕННЯ БІБЛІОТЕКИ імені Юрія Смолича з Корчуватого в Дарницю
(маленька поема)
Класики їдуть і наші сучасники
в пачках пов’язані на стелажах,
ще й каталоги, столи, вогнегасники,
так, як за рідними, жаль мені, жаль.
Їде Еней з козаками веселими,
він Корчувате, мов Трою, лишив,
так от народів колись переселення
теж подвигалось, немов детектив.
Для “Гайдамаків” ізнов перетряска,
“Мобілізація!” – мовив “Кобзар”.
Баба Палажка до баби Параски
кличе: “Везуть нас, мабуть, на базар!”
Їдуть, такий, бачте, припис начальства –
із Корчуватого їх корчувать!
Адже не може сучасне недбальство
десь філіал і без них заснувать.
Ось “Інститутка” з “Миколою Джерею”,
поруч “Повія”, зачитана вся...
“Їдемо, - кажуть, - новою вже ерою,
та від старого іще видавця.”
“Чи не здадуть нас у ма-ку-ла-ту-ру
з рідною мовою разом усіх?”
Скрипнув стелаж: “Я книжкам – арматура,
Не розгублю я поличок своїх!”
А журавлі понад ними із вирію
мов сторінками, тріпочуть крильми,
вже попрощались останні примірники,
ніжні брошурки, дебелі томи.
Віють парфуми з листків “Роксолани”,
мовив султан: ”Тут мій книжний гарем!”
“Я, - каже Проня, - лягла б на дивані
із Галахвастовим тим штукарем!”
Ви - ду - би - чі!
“Перевіз тут держали, -
прошелестів “Кобзаря” світлий том, -
тут мого автора арештували,
ми йдем на схід, насупроти, мостом...”
Он де Дніпро напинає вітрила,
бачить з вікна їздовий екіпаж.
“Вчора було наше свято Ярила,” –
мавці шепоче натхнений Лукаш.
“Де ж нас тепер знову доля закріпить?
Ми залишили обжитий наш край?”
Знову “Кобзар: “Наче я в Орську кріпость
їду в заслання, або в Кос-Арал...
Бібліотекарі, як з ними буде?
Чи їм підвищать колись зарплатню?”
Тлустий літопис лежить на півпуда,
просить: “Розсуньтесь, бо не про-дих-ну!”
“Хто привітає нас, хто прочитає?
Що, як комп’ютер усіх проковтне?”
Їде наш фонд, поміж себе гадає,
і “Чорна рада” поради не знає,
їдуть вони, як артисти в турне.
Ось і Дніпро, олігархів палаци,
Осокорки, а тоді Позняки...
Пережили ми вже стільки руйнацій,
цю перебудем,
бо ми – на віки!”
28 – 29 квітня 2001 року, Корчувате


Такий тихий і раптовий відхід, під час сну, Бог посилає Своїм улюбленим дітям. Спочивай у Бозі, колего….
Прощання з Ольгою Іванівною Страшенко завтра, 29 жовтня о 12.00 в приміщенні НСПУ на Банковій, 2.

НАСТОЯЩИМ ЛЮДЯМ

    Мой первый русскоязычный пост в этом блоге. Писала исключительно на украинском из-за соображений своей „тонкой патриотичной натуры”. Конечно же, украиноязычность этого блога делает его малопривлекательным для библиотечной аудитории России, которая по итогам аналитики  в десять раз меньше украинской. Но это не причина для печали.

   Сегодня я пишу на русском, языке общения коллег из Луганска, Тореза, Лисичанска, Алчевска, со многими из которых я не встречалась в реальной жизни, но которые прочно вошли в нее через социальные сети. И этот пост посвящается им.

   Елена Л. из Луганска, Натали К. из Донецка, Вадим Ш. из Тореза, Светлана Т. из Северодонецка, Галина М. из Алчевска и многие другие сегодня, когда переживание за жизнь стало основным для них, помогают жителям своих городов распространением жизненно важной информации, а своей твердостью и оптимизмом вселяют веру окружающим, друзьям, читателям в скорое возрождение своей родной земли. Они умеют и любят работать, а еще больше любят свой край.

Дорогие друзья! 30 июля – Международный день друзей. Мы хотим сказать вам, что каждый день мы мысленно с вами. Сегодня все киевские библиотекари выражают вам свою признательность, глубокое уважение вашему мужеству, человечности, мудрости, патриотизму. Вы лучшие представители юго-востока Украины. Мы гордимся вами и молимся за вас. Украина – едина!

«Держи руку друга, и твоя боль станет меньше, обними друга — и твоя боль совсем уйдет».

Колезі

     6 березня – ювілей у моєї дорогої колежанки Тетяни Володимирівни Орлової.

Напевне, у кожного в житті є людина, при першій зустрічі з якою вам здавалося, що ви вже були знайомі. Дежавю. 

   Але в житті нічого не буває випадковим. Пройшло декілька років від нашої першої зустрічі, і я перейшла працювати у ту ж бібліотеку, де уже тривалий час працювала Тетяна Володимирівна. Уважна, привітна, легка на добре слово і допомогу. Не пригадую жодної людини, хто б тримав на неї хоч якусь образу. Кубинський поет Xосе Марті  сказав, що «найскладніша професія — бути людиною». Вона її успішно освоїла. Коли ж, уже працюючи у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки, у відділі з’явилася вакансія, я не вагаючись запропонувала Тетяні Володимирівні спробувати себе у якості методиста.

Згадується, як довго не наважувалася, як вагалася? Дійсно, потрібно було починати заново: новий колектив, високі вимоги, 90 бібліотек, а ще більше колег, з якими потрібно співпрацювати, знаходити спільну мову, працювати на випередження.

Я дякую долі, що зі мною поруч така колега. Ми різні, але є командою. Жодного разу не чула від неї, що щось із дорученої роботи  не входить у її обов’язки.  Відповідальність, порядність, інтелігентність, тактовність, намагання допомогти, переживання за спільну справу, - всі ці її якості я дуже ціную. А ще вона дбайлива мама і любляча бабуся малого Сашка, уважна сестра, вірна подруга.

За роки спільної праці ми пережили багато приємних і радісних моментів. Були і розчарування, і  біль втрати. Все це вже в минулому.

А в майбутньому...  я хочу  побажати Тетяні Володимирівні ще багато-багато щасливих днів в колі рідних, друзів, колег. Нехай доля надалі буде прихильною, даруючи радість життя, незрадливу удачу, щастя у родині, вірних і надійних друзів.

З ювілеєм, Танечко!

Візьміть на озброєння. Життя - це подарунок

Сподіваюся, усі зі мною погодяться, що недоліки у роботі можна знайти у кожного. Бо хто працює, у того завжди можна знайти на що ткнути пальцем. Чи варто критикувати колегу? Спеціалісти вважають критику безплідною, передусім через те, що вона змушує людину захищатися і оправдовуватися. Більше того, критику вважають небезпечною, тому що вона принижує людську гідність і самоповагу, викликає образу. Особливо, коли на виконання певного завдання докладаються зусилля, але недостатній досвід, інші об’єктивні чи суб’єктивні  причини не дають бажаного результату. Все ж таки краще підійти до колеги і доброзичливо вказати на недолік, запропонувати допомогу або дати пораду.

 Але не є секретом, що, напевне,  у кожному колективі знайдеться персона, яка прекрасно розуміється у теорії нашої справи, себто вміє гарно говорити (але не тоді, коли її здібності в області риторики дійсно послужили би спільній справі), має надмірну самоповагу до себе і своєї ділянки роботи,  вважає, що її один крок вартий стометрівки інших,  відслідковує "проколи" колег, аби водночас полум'яно їх виголосити перед адміністрацією, акцентувавши на власних переживаннях за імідж установи. Таких закликаю дбати про імідж бібліотеки насамперед власним ділом. 
До речі, нещодавно затверджений Кодекс етики бібліотекаря УБА. Рекомендую ознайомитись.

Ситуація в державі вкрай складна, у бібліотечній галузі тривожна і невизначена. Похмурі, заклопотані обличчя людей у транспорті, неприємні моменти на роботі, а ще, борони Боже, у родині можуть спричинити емоційний розлад. Де взяти життєвої мудрості, аби озброїтися нею у складних життєвих обставинах?

Якось закинула у чернетки матеріал,  хочу ним з вами поділитися, бо вважаю, що на порі.

Ці 45 заповідей написала американська журналістка Регіна Бретт у день свого 45-річчя. У день свого 90-річчя вона не змінила в цьому списку жодної тези.

1. Життя несправедливе, але все ж хороше.

2. Якщо сумніваєшся, зроби ще крок вперед.

3. Життя занадто коротке, щоби витрачати його на ненависть.

4. Робота не подбає про тебе, коли ти хворієш. Це зроблять твої друзі та батьки. Бережи ці стосунки.

5. Кожен місяць сплачуй борг по кредитках.

6. Не обов'язково вигравати у кожному спорі. Погоджуйся або не погоджуйся.

7. Плач разом з кимось. Це лікує краще, ніж плач на самоті.

8. Злитися на Бога припустимо. Він зрозуміє.

9. Відкладай на пенсію з першої зарплати.

10. Коли справа доходить до шоколаду, пручатися безглуздо.

11. Примирися зі своїм минулим , бо воно може зіпсувати твоє сьогодення

12. Можна дозволити собі заплакати в присутності своїх дітей.

13. Не порівнюй своє життя з життям іншої людини. Ти і поняття не маєш, що їй доводиться відчувати насправді.

14. Якщо стосунки вимагають таємності, відмовся від них.

15. Все може змінитися водночас. Але не хвилюйся : Бог ніколи не прогавить. Хіба – ти. 

16. Глибоко вдихни. Це заспокоює думки.

17. Позбудься всього, що не є корисним, красивим або забавним.

18. Що не вбиває, робить тебе сильнішим.

19. Ніколи не пізно мати щасливе дитинство. Однак друге дитинство залежить виключно від тебе.

20. Коли приходить час іти за тим, що ти дійсно любиш у цьому житті, не говори "ні".

21. Запалюй свічки, користуйся хорошими простирадлами, носи красиву спідню білизну. Нічого не зберігай для особливого випадку. Цей особливий випадок - сьогодні.

22. Готуйся з надлишком, а потім будь що буде.

23. Будь ексцентричним зараз. Не чекай старості, щоб одягти яскраво - червоний одяг.

24. Найважливіший орган в сексі - це мізки.

25. Ніхто, крім тебе, не несе відповідальності за твоє щастя .

26. При будь-яких проблемах став запитання: Чи буде це важливо через п'ять років?

27. Завжди вибирай життя.

28. Прощай все і всім.

29. Що інші думають про тебе, не повинно тебе хвилювати.

30. Час лікує майже все. Дай часу час.

31. Неважливо, погана ситуація чи хороша - вона зміниться.

32. Не сприймай себе всерйоз. Ніхто цього не робить.

33. Вір у чудеса.

34. Бог любить тебе, бо він - Бог, а не через те, зробив ти щось чи ні.

35. Не потрібно вивчати життя. Ти з'являєшся в ньому  і робиш стільки, скільки встигаєш.

36. Зістаритись – вигідніша альтернатива, ніж померти молодим.

37. У твоїх дітей є тільки одне майбутнє.

38. Все, що в підсумку має сенс - це те , що ти відчув любов.

39. Виходь гуляти кожен день. Чудеса відбуваються повсюдно.

40. Якби ми склали на купу всі наші проблеми і порівняли їх з чужими, ми б швидко забрали свої назад.

41. Заздрість - це марна трата часу. У тебе вже є все, що тобі потрібно.

42. Однак найкраще чекає попереду.

43  Неважливо, як ти себе почуваєш, піднімися, одягнися і вийди на люди.

44. Поступайся.

45. Хоч життя і не пов’язане бантиком, але воно все одно подарунок.

Відразу після публікації цього посту беру на озброєння пункт 43. Виходжу :)

Його любили...

На могилі Т. Шевченка. Фото з архіву ПБ ім. Лесі Українки

     Вчора у Національному музеї літератури України відбувся вечір пам'яті Миколи Даниловича Сома. Багато теплих, приємних слів на адресу незабутнього Миколи Даниловича почула його родина, друзі, колеги по перу, усі, хто знав його за життя. Гуртом співали "Мрію", "Вишиванку"... і плакали, слухали його з екрану... і сміялися. Світлини вечора можете переглянути тут.

Найчастіше лунали слова про його щирість, відкритість  і любов до людей, які він передав у своїх поезіях і які зігрівають серця. 

У ньому дивовижно і незбагненно поєднувалась щирість і життєлюбство дитини,  мудрість учителя, наставника і невгамовність жартуна.

Якось, увімнувши камеру, звернулася до Миколи Даниловича, щоб він заспівав свою "Вишиванку", що її ми усі дуже любимо і часто співаємо. Знала, що буде непросто, адже співаком він себе не вважав і, до того ж, майстерно вмів переводити розмову на іншу тему. Але моя наполегливість взяла верх. Пізніше, вже по його відході у вічність, переглянувши відео, покартала себе за таку настирність, але саме у цьому невеликому фрагменті він водночас і щирий, і мудрий, і  веселий, позитивний, такий, яким його ми знали і яким любили.

13 червня у Національній спілці письменників України відбудеться засідання творчого об’єднання поетів, темою якого буде презентація антології сучасної української поезії в перекладі польською мовою “Гравітація взаємності”. Перекладач Олена Криштальська. Саме вона на вечорі пам'яті Миколи Даниловича повідомила нам, що в Антологію увійшов його вірш "Дівчата мене любили" українською та в перекладі польською мовами. Зворушливе прочитання цієї щирої, красивої поезії, що усім була  зрозумілою і такою ж красивою і польською мовою, змусило стиснутися серце і ще раз подякувавти долі, за те, що дарувала щастя спілкування з Миколою Даниловичем впродовж усіх цих років. 

Дівчата мене любили

Василеві Бондарю

Вродливим, ти знаєш, не був я ніколи,
Дівчата ж мене любили
За те, що як воду возив я у поле,
На коней гукав щосили.

А коні були вже старі і ледачі,
Ішли, як воли, поволі.
А там десь дівчата під сонцем гарячим
Водицю чекали в полі.

Вони виглядали, поклавши в міжбрів'я
Тугі, золоті долоні.
Сільський парубійко, о як же хотів я,
Щоб стали орлами коні...

Привозив я бочки, покриті травою,
Чопа вибивав завзято,
А потім натхненно в тіні під копою
Ковша подавав дівчатам.

Ставали у чергу в легеньких спідницях,
Руками узявшись в боки.
І  вже перед тим, як води напиться,
Мене цілували в щоки.

Дівчата пили, ворушили вустами,
Статурні, засмаглі, босі,
Пропахлі зерном, польовими квітками,
Таких я люблю і досі.

Дівчата пили, і стікала водиця
На трепетні, горді груди.
І я напивавсь і п'янів, як годиться,
Але не сміялись люди.

Вже й коней не лаяв, вертаючи полем,
І був я смішним і милим...
Вродливим, ти знаєш, не був я ніколи,
Дівчата ж мене любили.

 Автором присвяти Миколі Даниловичу, що  нижче, є художник і поет Адлер Королів. Її мені надиктували по-телефону. Публікую, як і обіцяла Вірі Ткач, завідувачці київською бібліотекою імені Василя Симоненка, де так любив бувати Микола Данилович.

Пам'яті Миколи Сома
Цвітом синім вишита сорочка
згадується...
(шкода) опісля,
на тобі, Миколо...
Вірю точно -
ти на небі стрінеш Василя*.
Й слово не припинене,
я знаю,
давнішнє неспішно потече...
І Святий Петро всі двері раю
одімкне вам золотим ключем.
Адлер Королів
*Василя Симоненка

А на завершення хочу помістити в  блог вірш-присвяту нашому колективу і усім київським бібліотекарям від нашого щирого і незабутього друга, наставника Миколи Даниловича Сома.

Святковий експромт

Славному жіноцтву - працівникам Київської публічної бібліотеки імені Лесі Українки - присвячується

 Минаю крикливу орду папарацці,

Не сію на вітер зализаних од.

Я тільки скажу, що від вашої праці

Росте, хорошіє розумний народ.

У вашій господі душа моя тенька -

Се ж радість юнацька, дитячий почин.

Глузують над вами: робота легенька...

 Так чом же немає між вами мужчин?

21 березня... за 6 днів до відходу. Настанови юним поетам

О, як се немає? А рідний Шевченко?

А Байрон далекий, а мудрий Шекспір?

Тичина космічний... І ніжний Сосюра...

І Лермонтов юний... І мій Беранже

(Се той Беранже, що мене береже).

Із друзів моїх - Вінграновський Микола...

Василь Симоненко... Та Бондар Василь...

А з вічно живущих - і Драч, і Павличко,

і Юрій Мушкетик та Боря Ілліч.

Мені перед вами пишатися рано,

Та буде і в мене квітуча пора...

Ось я відірвуся від телеекрана,

Точніше сказати - від телешнура.

Втечу від хокею, від хохми-естради,

Де оплесків клянчить усякий партач...

І ось перед вами радесенький-радий

Стоїть невмирущий і вічний читач.

  Якщо вам цікаві публікації цього блогу  -  приєднуйтеся до прихильників блогу у правій боковій колонці блогу (сайдбарі).

Бібліотека сонячного левеняти

     Як уже повідомлялося у попередньому дописі, представники київської методичної служби мали щасливу нагоду разом з членами Клубу мандрівників 22-23 грудня здійснити подорож у місто Львів.

     Стомлені, але неймовірно щасливі від споглядання архітектурної та  духовної краси міста, ми вирішили скористатися можливістю відвідати Львівську обласну бібліотеку для дітей,  до якої на гостини нас люб'язно запросила її очільник Лариса Анатоліївна Лугова.

     Із бібліотекою ми добре знайомі віртуально, адже її  ініціативи, творчі проекти та інновації  не можуть бути непоміченими. Окрім сайту, бібліотекою ведеться блог методистів,  фотоблог,  підтримуються сторінки бібліотеки у соціальних мережах Фейсбук та Вконтакте.

   Невелике, як для бібліотеки обласного рівня, але дуже затишне приміщення ніби пронизане сонячними промінчиками. Можливо, їх випромінюють зображення, іграшки, книги, присвячені головному символу бібліотеки - читаючому Левеняті. Левеняткова родина настільки розрослася, що утворила Леотеку.

    Звичайно, неповна година - це дуже невеликий час для  знайомства із бібліотекою. Пропоную поглянути на деякі світлини її затишного, оздобленого творчими роботами читачів і бібліотекарів простору. 

Бібліотека сонячного левеняти from Ольга Романюк

     Нещодавно Інтернет-центр бібліотеки відсвяткував свій 10-річний ювілей. Створено веселий і креативний відеоролик про цю подію, головним затійником і учасником якої є сама директор. Залежно від ситуації вона є організатором, комунікатором, експертом, критиком і безпосереднім виконавцем. В цих її якостях полягає успіх колективу бібліотеки, його соціально-професійна мобільність.  

Погляньте, як святкують 10-ту річницю відкриття Інтернет-центру.

 І звичайно, фото на пам'ять.  Ми вдячні бібліотеці за гостинність....
  ... за подарунки.
І до нових зустрічей!

Ви не повірите...

але сьогодні   у нашу  бібліотеку  завітала VolNa.   Не віртуально, а в реалі!  Як і обіцяла. Я є частим гостем  її блогу. Читаю із задоволенням, бо душевнішого блогу, що так невимушено спонукає до спілкування на тему розумного, доброго, вічного, годі знайти. Коментую рідко через брак часу. Адже її дописи сухо прокоментувати неможливо. Перегляньте, зрозумієте.

     Мені було дуже приємно, що директор бібліотеки Людмила Іванівна Ковальчук  змогла приділити Наталі свою увагу, розповісти про історію і розвиток бібліотеки.

     Можливо, я стомила Наталю своєю емоційністю і намаганням за декілька годин познайомити її з усіма відділами, усіма колегами, нашим електронним каталогом і електронними читацькими формулярами, прокрутити відеоролики і представити всі напрями діяльності відділу науково-методичної роботи... І про політику поговорити (як же без цього), і про однакові  для російських і українських бібліотек проблеми. Можливо, не все встигла. Але у нас є блогосфера, Фейсбук, Твітер. І відчуття спорідненості душ.

А  ще я помітила, що після відвідин Бібліоволни у Києві випогодилося.
А ось - фото на пам'ять.
А тут   багато приємних слів про бібліотеку. Наталю, дякуємо!
А ще, виявляється, майже одночасно із зустріччю  в Києві відбулася аналогічна зустріч двох відомих блогерів ЧУМработніци і Нордіки у Мурманську. Скажете, випадковість?  

Повернутись на мить в безтурботність

     Сьогодні, щоб трохи вгамувати розбурхані спогади про безтурботні студентські роки і утихомирити калейдоскоп, що всю ніч миготів перед моїми очима, із облич моїх однокурсниць, з якими не бачилась чверть! століття, дістала з чернеток черговий допис, доопрацювала і опублікувала. Але думки про минуле, про зустріч з однокурсницями, не полишають... Що ж, виллємо їх на папір монітор.

     Перед зустріччю трохи нервувала.  Ніби й причини не було: проректор з навчальної роботи Штефан Іван Петрович  (у роки нашого студентства викладач  предмету "Бібліотечні каталоги")  пообіцяв нам приділити свою увагу, дати відчути себе на короткий час студентами, показати  супермодерновий універ (але майже без майбутніх бібліотекарів), розповісти про здобутки ректора  М.М. Поплавського  і блискучу перспективу альма-матері. Все так і було. За це ми йому дуже вдячні. 

    Наближаючись до університету, помітила,  як до невпізнаності змінилося подвір'я колишнього КДІКу ім. О.Є Корнійчука, розбудоване, з усіх сторін щільно оточене багатоповерхівками.  

    А потім почали злітатися однокурсниці. Емоції, обійми, вигуки, поцілунки. Прилетіли з Тунісу, Вашингтону, Швеції, Ростова-на-Дону, Львова... А потім - 237-а аудиторія і вітання, стоячи, нашого викладача, який заходив до аудиторії. Все як колись..

     Хто із прибулих залишився вірним своїй професії? Трохи менше половини. Але ж нас тоді було на потоці 360! Сьогодні для 20 тис. бібліотек  щороку університет готує аж 30 бібліотечних фахівців. І тут  "приклею" Данію. У цій країні, що має населення 5,5 млн. Вища королівська бібліотечно-інформаційна школа щороку випускає 300 бібліотекарів.

   А далі екскурсія по корпусах університету з просторими аудиторіями, лабораторіями, обладнаними сучасними технічними засобами, а потім кав'ярня, прогулянка до Золотих воріт і по Пейзажній алеї, по Андріївському узвозі, а потім прощання і обіцянки обов'язково зустрітися через 5 років. 

   Всім нам було вручено торбини з набором чудової  реклами  університету успішних людей, книги-лікбезу від успішного ректора "Як стати популярним та багатим" (почну штудіювати, може вдасться забагатіти),  журналу студентського парламенту "Кропива" і диску "Українські хіти" від М. М. Поплавського.

     Приємно було познайомитись не віртуально, а реально  із  рульовою "Бібліотечного автобану" Ганною Тараненко, яка також завітала на нашу зустріч у компанії з Наталею Мірошніченко.

Відкрию "страшну" таємницю: ми з Наталею однокурсниці. Навчались у різних групах, але однієї спеціалізації. З її фото, що з'являлись у неї на блозі,  я  згодом  впізнала свою колишню тендітну пишноволосу однокурсницю.  Було приємно.
Читайте по темі Люблю бібліотекарів, Однокласники і вареники в сметані!
Библиотечный факультет - 25 лет спустя

"Киянка року - 2010" - серед бібліотекарів!

     Напередодні Міжнародного жіночого дня  голова КМДА Олександр Попов  зустрівся із заслуженими жінками столиці  для вручення нагород і квітів переможцям конкурсу "Киянка року - 2010". Серед нагороджених - директор ЦБС Солом'янського району  Чухрій Орися Іванівна, яку відзначено за активну громадську діяльність. Орися Іванівна 36 років працює в системі публічних бібліотек Києва, з них понад 20 років - очолює систему бібліотек Солом'янського району. Скромна і працелюбна, вона користується великою повагою і авторитетом у своєму колективі і серед бібліотечних колективів Києва. Не вживає гучних фраз і лозунгів, але постійно і наполегливо дбає про створення найкращих умов для користувачів бібліотек. У вересні 2008 року центральна бібліотека Солом'янського району отримала нову прописку і стала єдиною (за останні 20 років) публічною бібліотекою Києва, для якої побудовано спеціальне приміщення площею майже 1000 метрів квадратних. Активна громадська діяльність, турбота про людей з  фізичними обмеженнями, співпраця із жіночими спілками та іншими соціальними закладами району сприяють авторитету та позитивному іміджу бібліотек серед мешканців району і міста. Колеги щиро вітають Орисю Іванівну із заслуженою нагородою та бажають натхнення і успіхів у всіх її починаннях.
      Джерело: http://www.onews.com.ua/kyiv/cult/music/ukr/news/81732.html