Дерево роду

     Минуле роду кожної людини – незвідане і таємниче. Не кожен наважиться зазирнути в його глибину. Та все ж, що може бути цікавішим для кожного з нас зазирнути в минуле?

У бібліотеці №142 ЦБС Голосіївського району протягом двох місяців реалізовувся творчий проект «Моє дерево роду».

Бібліотекарі протягом цього часу вчили і дітей і батьків створювати дерево свого роду. Було підготовлено багато ілюстративного матеріалу, історичних і фактографічних довідок з використанням Інтернет-ресурсів. У конкурсі на краще дерево роду брали участь 20 родин.

      Свято з презентацією родових дерев було приурочене Міжнародному Дню сім’ї. Воно стало ще однією сходинкою родинного єднання, бо на святі були присутні не лише діти, а й інші члени родини.

      Кожна дитина – учасник конкурсу, презентуючи своє Дерево роду, розповідала про щось цікаве, чи пам’ятне з історії родини. На святі звучали пісні, чи жартівливі розповіді про сім'ю. Згадувалися  моменти життя, які закарбовувалися назавжди в пам'яті: важкі роки Голодомору, війни, тощо. Розповідати допомагали батьки. Переможці та лауреати конкурсу були нагороджені призами.

     А я, знайомлячись із проектом, згадала про дерево свого роду, яке наполегливо відтворював у Житомирському архіві мій двоюрідний брат.  Спогади про дідів-прадідів скупими фрагментами осіли в моїй дитячій голівці. І як я зараз жалкую, що не "чіплялася"  до своєї бабусі із проханням розказати про дні минулі...

      У лексиконі моєї  бабусі було чимало слів,  які я більше ні від кого не чула у своєму житті.   В дитинстві я не носила сукенку, а лише бунду, не одягала легку кофтину, а капоту, а у мами святковою була чорна "маринатка" (маринарка).

    Моя мама - то вже  дев'яте коліно відновленого родоводу з 1728 року.  Із записів реєстру видно, що довгожителів було не надто, а одружувалися переважно в лютому місяці (піст закінчувався, а польові роботи не починалися). Цікаво, що у церковній реєстраційній книзі про шлюб прізвище дружини не вказувалося аж до 19 ст.  Писалося так: Мотря - Микитова дочка. А вже далі я дізналася, що у роду були прізвища Ковтонюк, Кожум'яка  і  Гринюк по лінії моєї бабусі, Рудик і Дмитрук - по лінії дідуся. Так і проситься рядок із відомої пісні "..не цураймося, признаваймося, Бо багацько нас є..."