Бібліотечний Гелікон

На  горі   Гелікон, згідно міфів, перебували музи – покровительки мистецтва. Там же, на  Геліконі, знаходилося джерело Гіпокрена ("кінське джерело") - його вибив ударом копита крилатий кінь Пегас. Вода цього джерела дарує натхнення поетам. 

Шановні колеги, переборіть сором'язливість та надсилайте свої проби пера на адресу rombib@mail.ru. Ваші поетичні твори обов'язково з'являться на цій сторінці. У підніжжя "Гелікону" - чудові вірші колеги із Лубенського району Полтавської області, "рання творчість" автора блогу,  вище - працівників Публічної бібліотеки імені Лесі Українки та бібліотек  ім. В.Маяковського та ім. К.Симонова ЦБС Дніпровського району.

Ірина Громовенко (Публічна бібліотека імені Лесі Українки)

Экзистенция

Зерно, посеянное в Вечность,

Я – гостья на большом пиру…

Любовь моя - мое отечество,

Дрожит и стонет на ветру.

И пыль звезды, и травомёдье,

И слез моих живой поток, -

Когда-нибудь и вы уйдёте,

Но не теперь, управит Бог!

Так бесконечность на виду

У самой малости распятой

Начертит путевые карты

Ей на страду иль на беду.

Но чья-то беглая ладонь

Виски, хранящие надежду,

Целует нежно, нежно, нежно…

Что усмиренный дух мятежный

Вбирает благовестный звон.

Не упустить и сохранить,

Сберечь связующую нить.

По ней идут из глубины

Мои святыни и миры,

Мои спасители и судьи,

Мои грехи в часы распутья,

Мои высоты и паденья –

Судьбы моей стихотворенье.

 

На зламі

За свічкою, за пломенем непевним,

напоєним лукавим травостоєм,

по манівцях оманливих цикад

моя душа неслась...

Насолодившись стишеною грою

жагучої півночної заграви,

злетіла, стужена, між трави

і - зайнялась...

Чорнокнижниця ніч ворожила велику негоду -

я сміялась у вічі, а ніч усміхалась мені

білозубо і млосно. Схиливши лілеї на споді,

шепотіла:

             палатимеш у вогні!...

Я не вірила їй, я її не боялась нітрішки,

я дражнила її, - що мені?.. Бо ж вона - була я...

Бісенята мої розсипали блакитнії скришки:

ну, скажи! ну, чия? що - твоя?!

...Коли іконостас зорі здійнявся

в осяянні спокою нетривкім -

мій хрест із жита, м'яти і любистку

гойдала хвиля хланної ріки.

***

Ламаю хліб черствий своєї самоти...

"На, пташко, ну!..." - застиг мій порух, -

не ділиться, не кришиться,

                                          ой, нене!..

Самітнице душе,

жебрачко,

що листопад їй косу розпліта...

Простоволоса єретичко,

твій шлях - ілюзія - коштовная свобода;

долоня - сплюснуте століття

в лататтях плетива спокус і каяття...

З якою люттю

Я вирвала б тебе,

і кинула, й злетіла б!..

Ой, цур мені! Ой нене!

Та ба -

у вихорі зітнулись навіженім...

Невже німа покора

                            коріння запуска?

Ні! - я кричу до тебе,

а серце дзвоном б'є:

невже - і я - тебе?!

 Вікторія Камишенко. Бібліотека імені К. Симонова ЦБС Дніпровського району

Спешу сообщить тебе

Спешу сообщить тебе, что мой город теперь не Дублин,

И стихи о ночных экспрессах сменились эссе об эспрессо.

Я рисую теперь открытки, посылаю врагам на Пасху;

Вместо подписи ставлю крестик, в обращении - букву В.

Я совсем ничего не знаю о далеких закатных странах.

Ты уехал тогда на запад. Ты забыл, мне туда нельзя?!

Мне чего-то хотелось... Впрочем, если  вспомню, пришлю открытку.

Я спешу сообщить тебе - мое имя теперь 000.

Прости за мои слова

Прости за мои слова, но только пристало нищим

Искать у других решений и помощи просто так.

А мы говорим о Боге, при этом читая Ницше,

И кто виноват, что в полночь мы пьем за него коньяк?

Дорога полна препятствий, сними свои бронежилеты-

Побудь со страной на равных, на равных со всей Землей.

А мы говорим о жизни под дулом от пистолета

И очень усердно верим, что мы никогда не умрем.

И ты был когда-то юным, вкушал этот кнут и пряник,

Курил синий Честер с пивом, и ставил на 33.

Но это давно забыто; а Ницше - больной изгнанник.

Давай бросим пить сегодня? И ты..за слова...прости.

 Сидя на кухне

Сидя на кухне с толстой книгой в худых руках,

Я начинаю хотеть чего-то, кроме ножа в спину.

Твои улыбки преследуют меня в экзальтированных снах

И я бегу от них в свою интерпродукцию рутины.

Я никогда не хотела общаться с людьми, чей апломб так велик,

Но ты сошел с Гефсимана и вырвал последнюю страницу.

Пронеси эту чашу мимо, как пронес свое море Старик

На плечах у акул. А позже, принеси мой кофе с корицей.

Навiяно кавою

Я не пишу з самого рання,

Бо зранку хочеться лиш кави,

І все, що пишеться - лукаво

Гірчить в процесі кавування.

Я не пишу, і в цьому ділі

Мені навряд чи станеш рівним.

Ти любиш чай, високогірний,

І абрикоси, спілі-спілі.

А я всього лиш споглядаю,

Як через джезву, кожний ранок,

Жерці молочних забаганок

Мені свої тіла вручають.

Рядом с тобой, или Птицы редких пород

Рядом с тобой хочется говорить о птицах редких пород.

Рядом с тобой хочется пить кофе и фальшивить по нотам.

Рядом с тобой я маленький, забытый людьми Том-Тит-Тот.

Рядом с тобой... Но слышишь, стучится бетон сквозь обои:

-Эй,кто там?!

Рядом со мной ты та же планета без сотни придуманных сфер.

Галактика твоя достает до руки мне и сахар кладет мимо пальцев.

Рядом со мной боится уснуть твой глупый смешной Демосфен,

А ты засыпаешь и шепчешь на ухо: "Не можешь быть вечно?

Останься!"

Рядом с тобой хочется пить корвалол, заедая холодным вареньем

В капсулах, или в печенье, или глотать прямо с банки.

Рядом с тобой я пишу стихи, называя их всех Твореньем

Голодного мозга, похожего чем-то на пьяные выходки

Канта.

Рядом с людьми я забываю твой вкус, аромат твоих потных ладоней.

Ищу, но уже не найду без подсказки твой смех и коралловые заколки.

Рядом с тобой, я – цветной океан, что мечтает побыть стаей понни,

Черно-белых картин, неготичных церквей.

Убери Пастернака с полки!

Це нестерпне сьогодення

Стомлено дивитися й  видихати тобi у вiчi.

Стомлено тамувати подих, щоб не заснути.

Хтось забрав у мене час на вiдпочинок у груднi.

Хтось нахабно присвоїв мою вiдпустку, вже тричi!

Я починаю палити, аби не сказати щось зайве.

Давай будемо вiдвертi; менi вже набридло брехати!

Хтось сьогоднi третiй ночує в моїй  холоднiй спальнi.

Хiба ти маєш про це знати?

I ти теж палиш. Певно, мрiєш про рак легенiв.

Певно, хочеш щось спитати,та не знаєш, як би цензурно.

Я стомилася. Це помiтно? Не чiпай стiл, хай буде брудно!

Я не можу вже тут без тебе. Це нестерпне... Сьогодення.

 

Владислав Недашківський (Бібліотека ім. В.Маяковського ЦБС Дніпровського району) Авторський блог  Вытворения

Прощание с Элладой

Пора, Эллада, нам проститься,
Назад дороги больше нет,
В душе, о мудрая царица,
Моей навек оставишь след.

Прощайте, сказочные виды,
Кристально чистые моря,
Объятья ласковой Киприды -
Уже поднялись якоря,

Прощай, Эллада, край чудесный,
Пора на Родину, домой.
В лазури девственно-небесной
Скользит корабль белый мой.

Романс
Вот едет воин на войну,
Гремя пистолем, шашкой.
Он любит девушку одну,
Зовет ее милашкой.

У сердца он хранит с крестом
Платок ее беленный,
"Он станет мне святым щитом", -
Мечтает тот влюбленный.

"Как только я вернусь домой, -
Твердил себе молитву, -
Она поженится со мной.
Не проиграть мне битву!"

Послушно Бог хранил его,
Влюбленного солдата,
Казалось, будто с божеством
Они запанибрата.

Но вот беда случилась вдруг,
Когда вернулся с рати -
С его любимой лучший друг
Живет супругом в хате.

"Зачем сберег Господь меня
От пуль и от картечи?
Под сердцем бел платок храня,
Так долго ждал я встречи.

Уж лучше б труп мой остывал
Во вражеской долине,
Тогда б я подлости не знал,
Забытый в грязной глине".

Я спрашивал: Что значит...

Я спрашивал: Что значит быть поэтом -
Проклятье Ада или Божий дар?
Что значит ощущать янтарным летом
В своей груди морозных рифм удар?

Что значит быть художником? Картины
Свои писать, чтобы мазки - как кровь?
И как тончайшей кистью гильотины
Запечатлеть на холст свою любовь?

Что значит музыкантом быть и звуки
Свободно извлекать в своих костях,
По самый локоть опустивши руки
В расчерченный на пять полосок страх?

Что значит жить, когда по венам льется
Игривых Муз божественный поток;
Когда над мастером весь мир смеется,
Ведь он среди терновника цветок?

О. Романюк

Люблю я малювати

Люблю я малювати:

дерева, квіти, хату,

і сонце , і хмаринку,

матусю і Даринку.

Люблю я малювати

не тільки на папері,

а у моїх малюнках

і двері, і шпалери.

Хоч свариться матуся

і журиться бабуся,

зате сміється тато:

син вчиться малювати!

Бо вірить, - незабаром

усі будуть радіти,

що з їх хлопчини виріс

художник знаменитий.

Боліти перестане

Болить в Андрійка в ротику,

він втратив апетит.

І тітка-лікар строго

сказала: стоматит.

Дідусь онука лікував,

ротик медом протирав,

і незабаром знову

Андрійко став здоровим.

Аж тут бабуся Ніна,

спіткнувшись об поліно,

упала і розбила

аж до крові коліно.

Онук бабусю утішав:

твою загоїм рану,

помажем в роті медом,

боліти перестане.

Так весело регочеться

Курчатка сплять під квочкою,

синичка - у садочку,

щось лагідно муркоче

кіт Мурзик у куточку.

А з нами, дітлахами,

щось неймовірне коїться,

у ліжечко лягати

і трішечки не хочеться.

Хоч знаємо, що зранечку,

ще й сонечко не встане,

поспішно в дитсадочок

будитиме нас мама.

А спати нам не хочеться!

Так весело регочеться!

Шабля Наталя - бібліотекар Мгарської сільської бібліотеки-філії Лубенського району Полтавської області

Батьківське поле

Волошкові стрічки.

Польові, босоногі дороги.

Із долоні степів, по колючій стерні –

Переоране батьківське поле.

Переспівують долю

мою невгамовні вітри.

Рідне поле у серці стернею ятрить.

Десь, у небі –

Струна журавлина озветься.

Явори затріпочуть

На крайці села.

І покличуть літа колосками у серці

Пригадати як пахне хлібами земля.

На іволги крило

Зітхну. Бо є тому причина.

Шумить у небі іволги крило.

Горить, пала червона горобина.

Коротке літо…ніби й не було.

Жоржини цвіт морозами зів’яне.

Тремтять осики, вкутавши туман.

Все йде до осені. Коли вона настане,

Розвіє вітер золотий обман.

Та іволгу ще манить позолота,

Хоч листя падає і падає до ніг.

Із кожним днем тепло тихцем відходить

Скінчиться осінь, а за нею – сніг.

Прощальний лист

 присв. о. Онисиму

Чолом тобі, монаху, - добрий друже!

Чернецтва світ… величний спів псалмів.

Чолом тобі, мій лицар, не байдужий

До прикрощів і радостей моїх.

Сутана чорна – знак перестороги.

Моління, каяття на вівтарі…

І знає Бог твого життя дороги

Та що лишиш у сніжному Мгарі.

Далекий шлях у монастир Афону.

Жіноцтва світ тобі примарний, певно.

В молитві часу, з вічності полону

Ти інколи бодай згадай про… мене.