Пішов у безсмертя...

Епітафія самому собі:
Не плач, дружино, ради Бога — 
Хай плаче вітер у яру! 
Мені не буде некролога!
Я смертний — отже, не умру!

Микола Данилович Сом завжди мав багато справ. То на нього чекали у Спілці, то в одній із київських бібліотек чи шкіл, то у Фонді культури, то у рідному Требухові. Часто, прощаючись з нами, хитро примружившись, промовляв: "Олю, Таню, як хто питатиме Сома, то кажіть, що пішов... у безсмертя". І сміявся при цьому так по-дитячому щиро, що світлішало на душі.
 Кажуть, людина живе стільки, скільки на цій землі живуть люди, які пам'ятають її. 

Нам так його наразі не вистачає: його щирості, невгамовності, позитиву і радості, що він приносив у нашу бібліотеку, свіжих новин з перших вуст, карасиків, що їх сам ловив і смажив для нас...

А сьогодні він знову посміхався до нас. З пам'ятника на могилці.

 

А поруч з ним - книжечки, зовсім так, як це було на його робочому столі... І вишиваний узор з його сорочки, що так любив носити поет, учитель, риболов.

Велика  вдячність ось цим прекрасним майстрам - скульпторам Олесю Сидоруку та Борису Крилову.

Низький уклін Миколі Володимировичу Томенку,  який зі своєю командою і фондом «Рідна країна» ініціювали, профінасували виготовлення та встановили пам’ятник  Миколі Даниловичу на його могилі в селі Требухів на Киівщині.

 Щиро вдячні громаді села, що так пошановує пам'ять свого земляка і школі, де у краєзнавчому музеї створено меморіальний куточок Миколи Даниловича.

 


Сьогодні було відкриття пам'ятника і багато  споминів, зі смутком і сміхом, співом його пісень, прочитанням його віршів...

На відкритті були представники НСПУ: Борис Олійник, Петро Засенко, Іван Шпиталь, Віталій Карпенко, Валерій Герасимчук, Василь Фольварочний,

онуки та сестри поета, представники депутатського корпусу та громади села, бібліотекарі, журналісти й уся школа, де він учив дітей "складать слова — найвищого уміння".

 

Хто я такий? 

Пишіть: Микола Сом, 

Іще пишіть: син коваля Данила.

 Де народився? 

В полі за селом 

Мене красива мати спородила...

 ...Національність? Звісна річ, яка, 

Вона відома друзям і сусідам, 

Як наша мова, ніжна і м’яка,

 Я — українець з прадіда і діда..

. ...Іще нема медалей, орденів, 

Та я омріяв чесну нагороду — 

Щоб на багато велелюдних днів

 Потрібним бути рідному народу.

 Де я живу? У рідній стороні.

 Що я роблю? Словами молодими

 Малюю ніжно я свої пісні,

 Аби вони та й стали не моїми...

 Б’ю чолом! Микола СОМ. 

А це  наша бібліотечна відеозгадка про незабутнього Миколу Даниловича Сома.