Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

субота, 20 травня 2017 р.

Публічні бібліотеки Швеції. Інший світ, - однакові проблеми


Для публічних бібліотек усіх країн світу сьогоднішній час – революційний. Передбачення кардинальних змін збуваються, і досить швидкими темпами. Ці зміни кореняться в цифрових досягненнях, і це набагато більше, ніж просто технології. Всі галузі, всі установи страждають від цих змін. І стає все важче знайти свій шлях і свою нішу у цьому новому світі. 
Як бібліотекам - центрам знань в інформаційному суспільстві знайти себе в умовах змін. Чим є книга сьогодні? Чим бібліотека стане? Що це має бути? 
Шведські бібліотеки намагаються визначитися зі своєю місією на перспективу уже зараз, і вона полягатиме у наданні допомоги громаді з покращання знань та навичок в сфері цифрових технологій. Передбачається, що уряд повинен інвестувати щорічно 25 мільйонів шведських крон протягом трьох років на підвищення рівня цифрових навичок всього населення. 
Темпи розвитку цифрових технологій постійно зростають, що потребує довгострокового плану дій для безперервного розвитку цифрових навичок шведського народу. Демографія, поточні події, такі як прибуття великої кількості біженців, або погана інфраструктура широкосмугового зв'язку означає, що ці зусилля повинні базуватися на місцевих умовах. 
Бібліотеки покликані сприяти демократії. Вільне знання для всіх. Це особливо помітно в період кризи і економічних викликів. Мало які соціальні інституції є настільки успішними як бібліотеки щодо діяльності, спрямованої на адаптацію і задоволення нових потреб різних категорій громадян, зокрема біженців. Необмежений доступ до інформації та комунікації приносить багато переваг, але він також представляє ряд проблем для соціальної згуртованості та довіри в суспільстві. Це багато недостовірної інформації, фейків, великий розрив в цифрових навичках і відсутність у багатьох громадян технологічного обладнання. Це і проблема інформаційної війни, недоторканості приватного життя і соціальних медіа. Громадяни також потерпають від антидемократичних рухів і спроб обмежити свободу слова. Громадяни сьогодні не мають рівного доступу до ЗМІ та інформації, рівень інформаційної грамотності падає. Тож бібліотеки та професіоналізм бібліотекарів є частиною відповіді на ці виклики. 
Бібліотекарям Швеції було поставлено низку запитань у відкритій групі Facebook, зокрема щодо поточної ситуації, проблем та бачення ідеальної картини. На основі зібраних матеріалів визначено кілька основних тенденцій, що потребують подальшого обговорення. 
Наведу деякі з них. 
Протягом останнього десятиліття, бібліотеки стають все більш значущими з точки зору спільної діяльності відвідувачів. Оскільки все більше і більше засобів масової інформації стали доступні в цифровому вигляді, потреби користувачів змінилися. Бібліотечний простір зазнав змін як основне приміщення для книжкових фондів, а все частіше стає місцем для зустрічей людей. Ця загальна тенденція дещо різниться в залежності від типу бібліотек. Спільним для усіх типів бібліотек є велика потреба в тих, що дають можливості для відеоконференцзв'язку, для різних цілей, таких як сучасні навчальні місця, майстерні художників, кіностудії, записуючі пристрої, чати, художнє вираження і поетичні читання. 
Проблемою розвитку шведських бібліотек є покладена відповідальність за розвиток бібліотечної справи на декілька державних інституцій, що призвело до дублювання роботи і, у зв’язку з цим, відсутності вигоди синергії. Якою має бути роль національної бібліотеки? Окремі інструкції від влади не доповнюють одна одну, а скоріше нагадують латки і ремонти. Технологічні розробки застаріли і є бар'єром для прогнозованого розвитку. Відсутня чітка і головна відповідальність за розвиток галузі. Години роботи, поповнення фондів, географічні відстані і кваліфікований персонал бібліотек є визначальними факторами, що дуже різняться в різних регіонах Швеції. До прикладу, ті, хто живе в Ritsem на крайній півночі Швеції, повинні подолати 180 кілометрів, щоб відвідати найближчу бібліотеку. У Стокгольмі шлях відвідувача до бібліотеки за нормативом повинен займати не більше 30 хвилин на громадському транспорті.
 Бібліотечна інфраструктура - одна з найбільш проблемних питань. Відгуки бібліотечних працівників продемонстрували велике розчарування в різних і несумісних системах каталогізації, відсутності ясності в рівнях зв'язку між ними. Багато ініціатив та проектів розпочаті на місцевому рівні, а потім зупинені через відсутність фінансування і оперативної підтримки. 
Роль бібліотекаря стає все більш багатогранною. У спеціалізованих знаннях вже немає гострої потреби, але є велика потреба у постійному розвитку навичок бібліотекарів відповідно до швидких темпів зміни інформаційного середовища. Великі громадські бібліотеки вимагають від бібліотекарів додаткових навичок окрім тих, що передбачені програмою отримання бібліотечного фаху. Науково-дослідні бібліотеки потребують наукових співробітників, фахівців PR і для написання статей. Шкільні бібліотекарі повинні знати трохи про все. Кожна бібліотека має потребу в бібліотекарях, які знають багато мов. Рекрутинг бібліотекарів з потрібними навичками є великою проблемою. 
Освітянські бібліотеки пережили бурхливий розвиток в останні роки. Вони стали частиною брендингу та маркетингу освітніх закладів, перетворилися в виробників знань і видавництва, в той же час пропонуючи студентам доступ до розширеного пошуку послуг та літератури. Однак бібліотеки також стикаються з серйозними проблемами у зв’язку з глобалізацією і залежністю від міжнародного ринку постачальників знань. 
Колекції. Завдяки дотримання вимог правових актів Швеція має багату опубліковану культурну спадщину, збережену для дослідження і майбутнього в Національній бібліотеці Швеції і бібліотеці Lund University. Однак із розвитком засобів масової інформації виникає потреба внесення змін у відповідальність за те, що повинне поповнювати колекцію культурної спадщини. Законодавство частково застаріло, і в плані збереження опублікованої культурної спадщини має бути переглянуто. Крім Національної бібліотеки Швеції і бібліотеки Lund University ще п'ять інших університетських бібліотек отримують копії (обов’язковий примірник) всіх друкованих матеріалів, але без зобов'язання їх збереження. Обсяги фондів стали некерованими і певною мірою небажаними, і частина їх не буде запитувана в довгостроковій перспективі з точки зору суспільних інтересів. У той же час, не існує будь-яких правил, які регулюють, що і в якій кількості має  бути збережено для майбутнього.  
Шкільні бібліотеки. Після прийняття закону, що гарантує усім школам мати шкільні бібліотеки, була жвава дискусія з приводу формулювання «доступ до шкільної бібліотеки». Чи може бути підтвердженням дотримання закону, якщо школа має кімнату з книгами, що відкрита протягом декількох годин на тиждень? Національна бібліотека Швеції ввела статистичне визначення в 2014 р, де прописано, що шкільна бібліотека має працювати принаймні 20 годин на тиждень. За даними Національної бібліотеки Швеції більше половини учнів в Швеції не мають доступу до укомплектованої шкільної бібліотеки. Очевидно, що існують серйозні недоліки, коли мова йде про рівний доступ до шкільних бібліотек для школярів Швеції. Розвиток шкільних бібліотек є одним з пріоритетних питань цього дослідження. 
Однією із змін, внесених у 2014 році в Закон про шведські бібліотеки (1996) - формулювання «доступна для всіх». Перспективна комбінована стратегія національної бібліотеки повинна уточнити, що означає, цей пункт про «всіх» на практиці. За матеріалами

вівторок, 2 травня 2017 р.

Попит і цінність

Настав календарний період року, коли бібліотеки оприлюднюють перед закупівлею списки книг, відібраних ними для придбання за бюджетні кошти  - кошти платників податків.
Виходячи з цього, бібліотеки мають придбати те, що ці платники податків хочуть читати і те, що потрібно для задоволення інформаційних потреб відвідувачів тієї чи іншої бібліотеки відповідно їх соціальних, вікових, інших особливостей. Для цього бібліотекарі фіксують незадоволені запити та включають конкретні запитувані книжки, або книжки, що відповідають тематичним запитам у списки для придбання. Також бібліотекарі слідкують за премійованими та рейтинговими книжками і також включають їх у списки для придбання.
Найчастіше читацький інтерес пробуджується після якихось резонансних подій у суспільстві, або пов’язаних із певною особистістю.
До прикладу, пересічний житель, наслухавшись зі ЗМІ про вбивство одіозного журналіста Олеся Бузини, особистість і творчість якого раніше його не цікавила, йде у бібліотеку з метою прочитання його творів. Книжок Бузини у фонді нема. Читач запитує. Він же платник  податків. Як чинити  бібліотекарю у цьому випадку?
Виходячи із реалій сьогодення, в умовах нещадної інформаційної війни питання як такого не існує: згаданому твору немає місця в бібліотечному фонді.
Виходячи ж з дотримання принципів інтелектуальної свободи та вільного доступу до інформації, ця книжка може бути у фондах.
Зарубіжні бібліотекознавці традиційно сповідують два підходи до формування фондів, а значить, і до відбору інформації для них - попит і цінність.
«Теорія попиту» виходить із того, що бібліотека - громадська інституція, що живе за рахунок муніципальної скарбниці і тому зобов'язана задовольнять інформаційні потреби публіки в будь-яких їх проявах.
Відповідно «Теорії цінності» бібліотекарю слід комплектувати фонд тільки кращими виданнями.
Питання ж про те, що слід вважати «найкращим», для кого і з яких позицій, залишається відкритим.
Як свідчить світова та вітчизняна практика бібліотеки часто відхиляються від загального принципу свободи доступу, вводячи в комплектування критерії відбору, виходячи із смаків бібліотекарів, та й з ідеологічних міркувань.
Як зазначають бібліотекознавці, можна не погоджуватися з тими чи іншими ідеями, висловленими в тих або інших роботах, але для  нинішнього і майбутнього поколінь важливо знати про існування таких. Їх не можна викреслювати з історії, відмовляючись від комплектування бо в такому випадку неможливо скласти уявлення про ту чи іншу точку зору.
Минули ті часи, коли публічна (масова) бібліотека виконувала роль ідеологічної установи, де має бути зібрана література дуже правильна, вишукана, класична, орієнтована на виховання людини високого зразка.
Сьогодні бібліотеки європейського рівня орієнтуються на інтереси людини. Франція, наприклад,  ще в  60-х роках минулого сторіччя відійшла від позиції, що у публічних бібліотеках має бути високоморальна, відбірна література. Там влада звернула увагу на те, що після такого підходу до комплектування фондів  відвідувачів стало значно менше, і змінила його. Як кажуть: треба дивитися на зміст фонду з точки зору читача, і все буде мати свій сенс.
Однак, прихильникам «вільного доступу до інформації» варто знати норми закону про захист суспільної моралі, де прописано, що забороняється розповсюдження продукції що «принижує або  ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;…».
У нашій країні працювала Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. За час свого існування (з 2004 по травень 2015 року) вона встигла винести рішення по 9 книгам, що суперечить нормам законодавства. Серед них – "Моя боротьба" Гітлера (пропагує ідеологію фашизму), "Удар російських богів" В. Істархова (є висловлювання, що розпалюють ненависть до іудеїв і християн), "Напередодні імперії" В. Коровіна (закликає до порушення територіальної цілісності України), "Камасутра орального сексу" Майклз (порнографія), "Життя. Історія. Даність" В. Путятіна (ображає єврейську націю), "Таємна історія України" А. Шірокорода (ображає українську націю), "Незалежна Україна. Крах проекту" М. Калашникова і С. Бунтовського (пропаганда війни та національної ворожнечі), брошура "Палаючі мрії наших життів" організації Вогненні Осередки Змови (закликає до насильства), "Україна: дві мови – один народ" А. Залізного (ображає націю чи особистість за національною ознакою).
Тут – список видань, укладений Держкомтелерадіо України, що є антиукраїнськими та заборонені до ввозу в Україну та розповсюдження.
16–17 березня 2015 року в Гете-Інституті в Україні за підтримки Посольства США в Україні, Української бібліотечної асоціації (УБА) та Національної парламентської бібліотеки України відбувся Міжнародний семінар «Етика і цензура у бібліотеці». У контексті проблематики семінару присутні висловили свої міркування щодо звернення групи народних депутатів України до віце-прем’єр міністра України В’ячеслава Кириленка, в якому, зокрема, йдеться про необхідність очищення українських бібліотек від антидержавної продукції та наповнення їх патріотичною літературою. Учасники семінару констатували, що такий підхід є неприйнятним для сучасної бібліотечної практики.
А тепер  усім, хто намагається тиснути на бібліотеки та втручатися у процес відбору книжок для закупівель.
Вам варто знати, що:
-         бібліотечні фонди формуються відповідно до значення, складу користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів. (Ст. 16 ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про бібліотеки і бібліотечну справу)
-         вилучення документів з бібліотечних фондів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється. (Ст.18 ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про бібліотеки і бібліотечну справу)
-         бібліотеки в порядку, передбаченому їх статутами (положеннями), мають право самостійно:
визначати зміст, напрями та форми своєї діяльності;…
визначати джерела комплектування своїх фондів. (Ст. 20 ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про бібліотеки і бібліотечну справу)
 В Україні цензура заборонена!
        Ст. 15 Конституції України, де сказано: Цензура заборонена
      Ст. 24 ЗУ «Про інформацію», де, зокрема, вказано: Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб'єкти владних повноважень
        Ст. 2 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації»: Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян".
    Ст. 2 ЗУ «Про інформаційні агентства»: Забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами
        Ст. 309 «Цивільного кодексу України»: Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.
Очевидно, що в процесі відбору книжок для закупівель бібліотекарями допускаються помилки. Про це не однократно робляться  голосні заяви видавців.
Зробити бездоганний відбір не завжди вдається в силу різних причин. Це і чисто людський фактор працівників бібліотек, і відсутність зведеної бази новинок, рекомендованих на державному рівні як зразки перевіреної якісної літератури. У кращому випадку відбір здійснюється на основі анотацій, що не завжди об’єктивно подають інформацію про зміст книжки, а частіше – через ознайомлення з каталогами  видавництв, де вказується лише автор, назва та рік видання. Трапляються випадки, коли видавці у цьогорічні каталоги включають книжки, датовані останнім роком, а насправді видані декілька років тому. І якщо такі потрапляють у списки для придбання, ці ж видавці починають звинувачувати бібліотекарів у неуважності.
Полистати, фізично познайомитись з новинками можна на книжкових ярмарках, але не завжди працівники бібліотек мають можливість там побувати.
Сподобався досвід ізраїльської системи поповнення фондів муніципальних бібліотек, коли у визначений день місяця у муніципалітеті у спеціально відведену для цього кімнату видавництва звозять по примірнику новинок для ознайомлення з ними працівників бібліотек. Ті, відвідують, знайомляться відбирають  потрібне, списки в цей же день передають у муніципалітет, який  оплачує та доставляє замовлення наступного дня у місцеву бібліотеку.
У нас же закупівлі один раз на рік. Через тендер, який проводять самі бібліотекарі. Спілкуючись з колегами різних регіонів, і з власного досвіду, за певні промахи у відборі книжок для придбання з вище вказаних причин, розпочинаються шквал звинувачень бібліотекарів у всіх гріхах, найчастіше саме з боку видавців, які конкуруючи один з одним намагаються чинити тиск і на бібліотекарів (до прикладу, попередження з боку окремих видавців про те, що списки ретельно проаналізуються на пропорційність кількості замовлень у кожного з видавництв, і якщо література котрогось з видавництв краще представлена, ніж інших, то означатиме, що бібліотека «у корупційних зв’язках з цим видавництвом». Було би смішно, якби не так гірко, бо щоразу доводиться  відстоювати професійне кредо:  бібліотекар не орієнтується на видавництво, а на книжку, незалежно від того, ким вона видана, і на запит користувача, наявний і прогнозований.
Як убезпечити себе від помилок і від тиску з боку так званих цензорів. Як варіант, прописати чітко принципи комплектування, відбору творів для бібліотеки, та затвердити його громадською радою при бібліотеці, куди включити найактивніших читачів і партнерів бібліотеки. 
Питання залишається відкритим та потребує обговорення на рівні  УБА.


Популярні публікації блогу