Пріоритети публічної бібліотеки в цифрову епоху

 Розвиток засобів масової інформації та розширення мережі Інтернет є викликом традиційному баченню основних функцій бібліотеки як книгозбірні. Інформаційний простір медіа перенасичений. А тому виникає питання, чи є сьогодні забезпечення доступу до інформаційних ресурсів основним завданням публічної бібліотеки. Точніше, чи є визначальним для розвитку публічної бібліотеки фокусування уваги саме на поповнені фондів інформаційних ресурсів? 

Дискусія бібліотекарів про ризики, викликані зниженням потреби у відвідуванні бібліотеки громадянами почалася з розвитком Інтернету. Досвід просунутих бібліотек європейських країн засвідчує, що оцифровка і надання бібліотеками доступу до е-книг суттєво не вплинуло на очікуваний прогрес. Запозичення музичних компакт-дисків та фільмів на DVD є активнішим, ніж е-книжок. То чи обов’язково публічним бібліотекам реагувати на виклики цифрового розвитку, доповнюючи паперову колекцію цифровою. До того ж, як я уже писала раніше, публічні бібліотеки найрозвиненіших європейських країн знаходяться під бюджетним тиском, що ставить їх в умови жорстких пріоритетів при формуванні колекцій та нормування доступу позичальників е-книжок. Цифровий розвиток вносить зміни у відносини користувачів з бібліотекою. Сьогодні очевидно, що бібліотеки не лише намагаються конкурувати з іншими каналами інформації, але і борються за зацікавленість користувача бібліотекою серед всіх інших форм його дозвілля. 

Із збільшенням в Інтернеті кількості безплатних електронних бібліотек ризик обходу публічної бібліотеки є реальним. Тож завдання полягає не так в наданні доступу до бібліотечної колекції, як в приверненні уваги користувача до різноманітних послуг бібліотеки. 

В зарубіжних бібліотечних публікаціях прослідковуються дві основні точки зору на цю проблему. Перша - колекціє-орієнтований підхід, що базується на забезпеченні державою рівного доступу до інформації усім її громадянам. Цей підхід чітко прописаний і в Законі України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Цитую: «Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками». Виходячи з цього положення, відбір документів та посередницька роль бібліотекаря є унікальною якістю, що використовується як для створення колекції, так і для її популяризації. І це є найважливішими завданнями публічної бібліотеки. Але проблема в тому, що публічні бібліотеки сьогодні, м’яко кажучи, дуже обмежені в різноманітності та якості нових надходжень до їх колекцій. Тож цю функцію бібліотекам виконувати сьогодні не просто.

  Інший підхід базується на положенні, що публічна бібліотека існує заради громадян, а не задля збору, зберігання та поширення книжок. І хоч в нашому Законі не вказано прямо, що основною метою публічної бібліотеки є просвітництво, освіта та культурна діяльність, але прописано в ст.1 що «бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація)…». А бібліотечний фонд є засобом, (хай і не регулярно оновлюваним), для досягнення цієї мети. 

Важливо, щоб громадяни читали. Не обов’язково з бібліотечної колекції, але щоб читали. Велика кількість медіа-ресурсів самі по собі не виконують функцію просвітництва, освіти та культурної діяльності. А велика кількість наших громадян мають низьку інформаційну культуру, мінімум навичок в області ІТ. Тому, все ж таки сьогодні публічна бібліотека стає не так орієнтованою на формування фондів, як орієнтованою на користувача. Основна ідея полягає в тому, що бібліотека бореться за увагу громадян. І пріоритетом є не створення колекції електронних книг, а питання освіченості й культурної активності наших громадян.