Хвороба, що інші хвороби лікує...

     Так охарактеризував свою пристрасть до вишивання найзагадковіший учасник Всеукраїнського з'їзду вишивальниць(-ків) кандидат технічних наук, доцент, заслужений працівник культури України, рекордсмен "Книги рекордів України" Валерій Малиновський. Цей захід, що відбувся у бібліотеці ім. Н. Забіли для дітей Голосіївського району  я проанонсувала заздалегідь і вже тоді твердо вирішила не пропустити   подію.

      У моїй родині вишивали усі жінки. Виписували візерунки для вишивки гладдю (у нас казали "писаним") і для себе, і для усього кутка,  бо в родині мали хист до малювання. І я малювати люблю. А з огляду на те, що сьогодні День художника, згадаю у дописі мого дядька  Ковтонюка Івана Ананієвича,  народного художника України. А це ось портрет бабусі Марії, написаний дядьком у 1980 році.

Юрій Мельничук пов'язав мене хусткою саме так, як її пов'язували жінки Волині

Але про це якось потім.
     Особисто мене взятися за голку з ниткою спонукала зустріч із завідуючим відділом тканин Музею Івана Гончара Юрієм Мельничуком в одній із бібліотек Дніпровського району. Від нього я дізналася, що вишивка хрестиком і гладдю не є споконвічними українськими техніками вишивання рушників. Рушники вишивали двобічною технікою і то було справжньою магією, адже на рушнику вишивалася доля, якої прагнули дівчата для свого майбутнього подружнього життя.  Після цієї зустрічі я помчала  на ринок за полотном і нитками...

Мій рушничок

     Не минуло й півтора року, а бережок  уже вишитий. Можна братися за Родове дерево. Правда, сини кажуть, що з такими темпами цей рушник хіба що моїм майбутнім внукам пригодиться. То нічого, зате ж він справжній, двобічний. 


    Отож, у  суботу  о 12-ій годині дня я переступила поріг бібліотеки і опинилася в чаруючому різнобарв'ї української вишивки. Від її кількості,   технік і незрівнянної краси перехоплювало подих. Майстрині, їх чоловіки і діти у неймовірно красивому етнічному одязі, гості у вишиванках, чудова українська мова, посмішки і доброзичливість.
 Впав у вічі  вінчальний рушник 50-х років минулого століття і рушник, що його дівчина готувала на своє весілля. Її коханий помер від голоду у 1933, про що свідчать вишиті на рушнику слова.

     Після урочистостей, я підійшла до стенду вишитих робіт майстрині з Донецька Тетяни Зез. Вона є швачкою. А своє захоплення вишивкою пояснила бажанням бачити Донецьк більш українським.  Ось такий жіночий костюм у стилі "Шанель" і чоловіча краватка додадуть вашому образу етнічного характеру.

А якщо ви дістанете "із широких штанин" паспорт в одній із таких обкладинок, потреба представлятися звідки ви родом відпаде. 

     Найбільше вразили роботи згаданого на початку допису Валерія Малиновського. Це людина унікальних здібностей, яка захоплюється вишиванням з семирічного віку. І сьогодні його майстерність виконання вишивки вражає: до 1024 стібків  в квадратному сантиметрі, зроблені без збільшувальних пристроїв. Це його унікальні безцінні роботи.  

Одну таку роботу Майстер вишиває в середньому 3-4 місяці по 8 годин щоденно.

Не вірилось, що можна таке творити за допомоги звичайної голки для бісеру та шовкової нитки. Майстер мене переконав.

Довго не могла відвести погляду від рукотворів майстрині  з м. Городенка Івано-Франківської області Людмили Вонсуль.  На Західній Україні у молоді широкою популярністю користується ось таке весільне вбрання (ліворуч) та сукні. 

     Майстриня  демонструвала не лише свою унікальну майстерність, але й глибокі знання з історії української
 вишивки та її символіки.

  А ось ще декілька світлин, якими дуже хочу поділитися з вами.

 Усі бажаючі могли навчитися різним технікам вишивання та мистецтву творення ляльки-мотанки під час майстер-класів.

 А ще були українські пісні, конкурси і багато щирого спілкування.

Ми з колегами мали щасливу нагоду познайомитись та домовитись про співпрацю із завідуючим відділом народного мистецтва музею Пирогово Олександром Босим. Усіх присутніх вразили його енциклопедичні знання і захопленість, з якою він ними ділився.

     Я вже неоднократно писала, що у бібліотеках працюють творчі, натхненні люди. І саме тому Всеукраїнський з'їзд вишивальниць відбувся у бібліотеці, що однією із активних його організаторів є працівниця цієї бібліотеки Тетяна Серебреннікова. А ось її блог. Подивіться, скільки там зразків вишитих закладинок в улюблену книжку!

 

До того ж при бібліотеці багато років працює "Мистецька вітальня", де експонуються виставки відомих та починаючих художників, проводяться зустрічі з літераторами, акторами, співаками, музикантами.

Залишилось у папці ще з пів-сотні фото з цієї події.  Приємна пам'ять про чудовий день жовтня 2011 року.