І знову про статистику

     Знаю, що у кожній ЦБС уже відбулися засідання Ради при директорі, де розглядалося виконання планових показників роботи у 1 кварталі 2011 року. Цю статистику щоквартально ми виводимо за десятками параметрів, витрачаючи на неї чимало часу. Зазвичай, порівнюються поточні показники з показниками аналогічного періоду минулого року. Якщо показники трохи більші – чудово, а якщо зменшились – заввідділом має пояснити причини і вжити заходи для покращання ситуації. Як в  одному з дописів Пана бібліотекаря.

     Сьогодні ще раз зазирнула у зведену статистичну табличку виконання планових показників публічними бібліотеками міста за 1 квартал. Прекрасно. Плани по користувачах і документовидачі розраховані у відповідності до кількості штатних одиниць на обслуговуванні, що прописані у «Временних типових штатах централизованных библиотечных систем Министерства культуры СССР» на сторінці 102 довідника «Руководящие материалы по библиотечному делу» 1982 року видання (750 користувачів і 13000 документовидач на 1 працівника відділу обслуговування бібліотеки для дорослих). За підсумками кварталу користувачів ми маємо 63% до річного плану, документовидачі – 31%.

      Запитання: для чого ці квартальні статистичні звіти? Відповідь: для контролю за виконанням планів по користувачах та документовидачі, від яких залежить штат працівників на обслуговуванні та група оплати праці , а ще - з них народжується загальнодержавна статистика!

     Але як проаналізувати сутність і кількісну цінність цих показників? Я непогано знаю бібліотеки міста і специфіку їх роботи. Є бібліотеки, де ідеальний порядок і в приміщеннях, і на полицях, і з показниками (виконано-перевиконано) і, часом, думаєш: чи не в музей потрапив? А є бібліотеки з точністю до навпаки: бібліотекарю не вистачає часу навести лад після чисельних заходів і відвідувачів, вписати цифри у статтаблиці… Хто з них краще працює?

      Але ж ми маємо боротися за показники, бо це передбачено нашими планами і нормативною базою.

     Була здивована статзвітом на одній сторінці формату А4 Публічної бібліотеки Вашингтону (Колумбія), з яким нас познайомила Ненсі Девенпорт. Це основні показники, їх публікують на сайті бібліотеки, у звіті, доступному всім читачам, поміщають в буклетах і пам'ятках.

     Але у керівництва є деталізований звіт на багатьох десятках сторінок, де враховано, здавалося б, усе: список найбільш запитуваних книг, найбільш читаних авторів (своєї країни, зарубіжних, в оригіналі, в перекладах і т.п. ); відвідуваність по місяцях, днях тижня, годинах (тому, наприклад, в США бібліотеки у недільні дні до 12 годин ранку закриті: дослідження показало, що більша частина населення в цей час відвідує церкву); читачі аналізуються по всіх можливих характеристиках і «в розрізі»; фонд – за різними аспектами, а не тільки за видами. Але ніхто з бібліотекарів на цю аналітичну роботу не задіюється. Все це – в автоматизованому режимі.

     І в Данії така ж система. Словосполучення «боремося за читача» я там не чула. Бібліотекарі залучають нових читачів, з’ясовують причини, з яких частина населення не відвідує бібліотеки, розробляють та реалізовують проекти по впровадженню нових потрібних і цікавих послуг. І під ці проекти додатково виділяється фінансове забезпечення. І не хвилюються бібліотекарі про те, що до виконання річного плану не вистачає 100 користувачів, а уже 28 грудня. Адже основний показник – відсоток населення, яке користується бібліотеками, а не кількість користувачів на одного бібліотекаря на обслуговуванні.

      Ось такі думки навіяли мені наші квартальні статистичні звіти.