Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

середа, 3 квітня 2013 р.

"Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану...".

Цей вірш Ліни Костенко, на мою думку, найточніше передає почуття кожного, хто знав Миколу Даниловича Сома. Сьогодні у нашу бібліотеку прийшли працівники соціальних служб Шевченківського району, аби пом'янути його добрим словом, поглянути на його осиротілий робочий стіл із залишеними на ньому написаними рукою поета планами роботи на майбутнє, розділити з нами гіркоту втрати.
Коли 21 березня, у  Всесвітній день поезії (всього за шість днів до його відходу у вічність) ми проводили поетичний інтерслем юних поетів, Микола Данилович дав юним поетам, учасникам заходу, свою настанову. Я впевнена, ті його слова діти ніколи не забудуть, як запам'ятав і він свого часу настанови Андрія Малишка, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Павла Тичини.
Якось, готуючи допис у блог про звання поета-лауреата США - офіційного поета Бібліотеки Конгресу, до переліку основних обов'язків якого входить читання лекцій і публічні виступи, консультування Бібліотеки Конгресу з її літературних програм, рекомендації поетів, імена яких гідні внесення до архіву Бібліотеки, я поділилася цією інформацією з Миколою Даниловичем. Він, багатозначно піднявши вгору вказівний палець, і мружачись у хитрій посмішці відповів: "Я і є поет при бібліотеці, при бібліотеці імені Лесі Українки".
Скільком він допоміг, скільком дав настанови! Скільки дітей - його учнів, пішли стежкою журналістики та філології!  Вони були серед тих, хто під звуки поетової "Вишиванки" та бандури проводжали його в останню дорогу.
Допоміг Микола Данилович свого часу і Сергію Кононенку,  правоохоронцю за основною професією, поету - за покликанням душі. Готуючи до видання свою збірку поезій, Сергій звернувся до Миколи Даниловича, який став для нього і критиком, і порадником. Цінні настанови і світлу пам'ять про Миколу Даниловича Сергій пронесе через усе життя. Від нього я отримала вірш-присвяту Миколі Даниловичу, якого з дозволу автора публікую.



 Пам’яті Миколи Даниловича Сома
     (5.01.1935 – 27.03.2013)

Безцінний дар втрачаємо…
Поетів…
Тому й їмо знесолену їду.
І як, колись давно,
Апологетів
Не слухали на смуток та біду.

А дощ сльозу розбавить геть…
Солону…
У горлі стали зім’яті слова.
І в теплий день стою
І весь холону,
Немов зловила протяг голова.

Уже не чути ніжну колискову,
І хто тепер розкаже про війну,
Хто оспіва мураху чорноброву
Чи крикне: «Порибалити гайну!..»

Весна зайде в осиротілу хату,
Хотів би ти цього чи не хотів…
А сніг журби  (незайманий, лапатий)
Угору до безсмертя полетів…

                                        31.03.2013р.


1 коментар:

Ви хочете залишити коментар, але не знаєте, як.
Дуже просто:
- натисніть на стрілочку поруч з віконцем "Коментувати як"
- виберіть Ім'я/URL
- наберіть своє ім'я, рядок URL можете залишити порожнім
- "Продовжити" і коментуйте! Дякую!
Для тих, чиї коментарі не з'явилися під дописом - не пройшли модерацію. На це можуть бути наступні причини:
- коментар є спамом;
- коментуючий ображає почуття людей;
-коментар містить нецензурні слова;
- повторний коментар (навіщо повторювати озвучену раніше думку);
- ім'я коментатора є “неприроднім” - вид спаму;
- коментуючий пише не по темі.

Популярні публікації блогу