Якби ж тоді, коли у нас був шанс...

     Фраза  "There was a time, not so long ago, when librarians had the chance to change the future", що трапилась мені на сторінці бібліотеки Таїланду у Facebook, зачепила мене за живе. Відшукала її джерело. Погляд на проблеми бібліотек сьогодення з висоти 2020 року і їх майбутнє. Текст виявився занадто складним для перекладу. На прохання про допомогу відгукнулася моя юна подруга із Вконтакте, майбутній викладач  італійської та англійської Галиночка Горпиніч. В дужках курсивом - примітки Галинки.

Peter Morville, president and founder of Semantic Studios

Натхненна архітектура: Майбутнє бібліотек

Взято із глави яку я написав для «Бібліотеки 2020», книга була під редакцією Джозефа Джейн і опублікована в пресі Rowman & Littlefield.

Бібліотека у 2020 році - остання фортеця правди. Звичайно, ви можете шукати йоттабайти інформації просто - кліпаючи очима...

На жаль, корупція розповсюджена і у мережі Інтернет. Так само як політики залежні від кишені лобістів, а лікарі прописують таблетки для отримання прибутку...

 Гарною новиною є те, що ми досі маємо бібліотеку. У світі, що постійно змінюється, це єдине місце, куди ви можете звернутися за істиною. Статті, книги та бази даних бібліотек не містять реклами. І бібліотекарі - це люди, яким ви можете довіряти. Чи безпечно їздити на велосипеді на роботу? Чи довше живуть вегетаріанці?  Який холодильник має кращий контроль? І чому ваш self-driving car (програма, що керує авто без допомоги водія) інколи вибирає довгий маршрут додому? Бібліотекарі допоможуть знайти найкращу відповідь. Як результат, ви робите обґрунтовані рішення, з роками знання накопичуються і покращують не лише якість вашого життя, але також і довголіття.

Погана новина полягає в тому, що ніхто більше не користується бібліотекою.
Більшість людей занадто зайняті або ліниві, щоб виходити за рамки фаст-фуду вільних Інтернет ресурсів. До того ж, вони взагалі не розуміють, що вони втрачають. Тим часом як багато шкіл і коледжів роблять мляві спроби інтегрувати інформаційну грамотність в свої навчальні програми, і тільки кращі студенти використовують для навчання підручники...

Так не повинно бути. Був час, не так давно, коли бібліотекарі мали можливість змінити майбутнє. Людське захоплення Google почало згасати. Вони прагнули чогось кращого. Якби бібліотеки запропонували хорошу альтернативу - інтегрований пошук і знайшли  засіб, який дозволив би швидкий, легкий доступ до змісту популярних матеріалів, наукових-досліджень і наукових  джерел - ми змогли б рухатися вперед, а не назад.  

Ці "веб-шкали створених засобів" з одним вікном пошуку, відшліфований навігаційний інтерфейс і сукупні індекси наблизили нас до успіху. Але багато хто з старших, більш сильніших наставників і бібліотекарів опирались цьому «інтелектуальному занепаду». Вони віддавали перевагу своїм звичним інтерфейсам баз даних, тому що вони знали, як ними користуватися. І через суперечки між постачальниками баз даних і через жадібність видавців, безплатний доступ до повнотекстових документів залишився міражем. Були відкриті кілька блискучих проектів відкритого доступу до ресурсів, але бібліотекарям не вистачало грошей, повноважень і рішучості для розширення і підтримки цих проектів.

Дійсно, бібліотекарі отримали багато гарного досвіду. Після періоду паніки з приводу переходу від фізичної бібліотеки до цифрової, люди зрозуміли, що бібліотеки - це місця поза часом і незалежні від  змін технологій чи формату. Вони слугують не тільки в якості скарбниці знань, але й як затишний та спільний простір для навчання і співтворчості. Більшість із них мають кімнати з традиційнимим книгами, яким дуже поталанило з огляду на те, що  електронні книги залишаються предметом форматних воєн, юридичної неясності, вірусних інфекцій і високих цін.

У той же час  «Бібліотека як люди» запустила армію "вбудованих" бібліотекарів у відділи, класи, он-лайн курси. Їх інтеграція в студентський та викладацький робочий процес значно покращила статус бібліотекарів та уявлення про їх значення. Щоразу вони допомагали знайти і оцінити інформацію, вони покращили людські  навички навчання на все життя.

Був навіть великий крок щодо бачення «Бібліотеки як платформи (бази)». Шляхетні комп'ютерщики розробили складні схеми з відкритим вихідним кодом, відкрили АРІ  (Інтерфейс прикладного програмування - ця програма дає можливість співпрацювати різним сайтам використовуючи різні веб-технології) відкритих середовищ доступу зі зв'язаними даними і семантичною розміткою, аби сприяти інноваціям та інтеграції шляхом прозорості, краудсорсінгу (англ. crowdsourcing, crowd — «натовп» і sourcing — «використання ресурсів»), і колажів. Вони поетично говорили про можливості веб-аналітики...,  вибір наукових шляхів та напрямів досліджень, а також про підключення та контекстуалізацію артефактів з адаптивними алгоритмами. Вони обіцяли співучасть в створенні та підтримці екосистем та інфраструктур для  спільного використання знань і культури.

На жаль, люди, від яких залежить фінансування зовсім не розуміли, про що говорять ці комп’ютерні генії, і вони, звичайно, не збиралися довірити майбутнє своїх бібліотек (і власні кар'єри) тій купці некомпетентних технарів, які за період понад 10 років так і не зуміли зробити так, щоб бібліотечний пошук працював як Google.

Тому, ось так ми опинились в 2020 році в Pottersville, а не Bedford Falls (вигадане місто в  у фільмі It's Wonderful Life (1946 р., режисер Френк Капр). Не те що  правда не існує, просто її складно знайти. Якщо ви живете в хорошому місті чи працюєте в провідному університеті, ви ймовірно матимете хорошу бібліотеку. І якщо ви знаєте, де дивитись та як шукати достовірну інформацію, ви матимете змогу зробити обдумані рішення, котрі покращать ваше життя. Але більшість людей не мають доступу і не знають як, тому вони дотримуються традиції, сліпо довіряють почутому чи побаченому, не в змозі вчитися і, відповідно, пасуть задніх.

Це не повинно було так закінчитись. Історія бібліотеки була "з грязі в князі", а не "багаті стають ще багатшими". Ендрю Карнегі підтвердив це ще в 1889 році. Його прихильність до створення безплатних бібліотек  спричинена твердим переконанням,  що "Бібліотека є краще за будь-яке інше співтовариство, що може слугувати на благо свого народу. Весна в пустелі не є недоліком".

Тепер, для багатьох весни не буде. Ми залишили наших дітей з "пожовклою травою" (Grickle), а не з "зеленими деревами" (Truffula) (ці поняття з книги The Lorax by Dr. Seuss -   книга для дітей про жадібність і руйнування). Саме тривожне в цьому те, що у нас були всі шматочки головоломки: краса фізичного простору, величезні цифрові колекції, потужні алгоритми, і інтерфейси. Ми говорили про дизайн сервісу та   крос-канал  користувача. Але ми ніколи не ходили по ньому. 
Дехто асоціює бібліотеку з інформацією, в той час як інші одержимі її архітектурою...  

 Бібліотека надихає нас архітектурою. Це не тільки сприяє нашим пошукам істини, але і служить символом минулих досягнень і потенціалом на майбутнє. Вона нагадує нам, що шлях до відкриття не завжди, чи як правило, не пряма лінія. Вона спонукає нас до взаємодії між фізичним і цифровим, щоб дослідити дивний зв'язок між інтелектом і емоціями, мудрістю і знаннями, розумом і тілом.

     Бібліотека, як національний парк, вчить нас, що ми всі отримуємо користь, коли наші найцінніші скарби зберігаються разом. В прекрасній і ексцентричній складності взаємовідносин  людських знань, інформації та архітектури, вона надихає нас краще за нас самих. Якби ж тільки ми склали це все докупи тоді, коли у нас був шанс.