Скорочувати - не оптимізувати

Цими днями  в інтернет-просторі розлетілася новина про можливе скорочення чи оптимізацію закладів культури.  Громадське радіо запросило на розмову з приводу цієї новини. Свої рефлексії, подекуди емоційно, я озвучила в прямому етері.  

   Уже з формулювання заголовку публікації, яку переважна більшість медіа поширили без виправлення словосполучення з «культурних закладів» на «заклади культури» (а це таки не одне й те ж), мені стало м’яко кажучи не радісно.

   Про підняту представниками Міністерства культури на Всеукраїнському форумі «Культура під час війни. Людський капітал» проблему я дізналася зі ЗМІ і сподіваюся, що журналісти нічого не вирвали з контексту виступів головних учасників форуму, а лише намагались привернути заголовком увагу якнайширшої аудиторії?

   На форумі було заявлено про головну причину скорочення закладів культури, в тому числі бібліотек, - і це скорочення на ¼ кількості населення через повномасштабне вторгнення росії.

Чи може бути це причиною скорочення кількості  бібліотек? У тих населених пунктах, де сьогодні залишилося лише до десятка домогосподарств, бібліотеки зачинились ще раніше, разом з іншими об'єктами соціально-культурної сфери. І ця проблема виникла не сьогодні. Але питання впровадження нестаціонарного бібліотечного обслуговування жителів маленьких сіл,  віддалених від перспективних, через придбання для основних територіальних бібліотек бібліомобілів, які б у визначені дні місяця приїздили до маленьких сіл з книжками і з можливістю для жителів доступу до інтернету, - далі розмов не зрушується з місця вже багато років. А це досить розповсюджена практика в бібліотечній галузі європейських країн.

   Якщо в селі, приміром,  було 400 жителів, а за останні 3 роки стало 300, - це не привід позбавляти громаду бібліотечного обслуговування. Завдання Міністерства культури боротися за культуру і створювати можливості для реалізації права громадян на бібліотечні послуги, на доступ до інформації незалежно від місця проживання.

   Трохи статистики з міської мережі бібліотек. У Києві користувацька аудиторія усіх 139 бібліотек + 63 пункти видачі і одна бібліотека на колесах (у Деснянському районі). складає 467,5 тис. осіб.

   Аудиторія за єдиною реєстрацією, яка є умовно єдиною, бо досі нема єдиного  автоматизованого обліку користувачів усіх бібліотек з можливістю ідентифікації єдиного читача, якими  бібліотеками він не користувався б, відсоток жителів міста, які користуються бібліотеками, в межах 10-11 відсотків. Це добре чи погано? Це так як є, і цей відсоток охоплення населення міста  публічними  бібліотеками практично не відрізняється від відсотка охоплення мережею міських бібліотек населення, до прикладу, Вільнюса, столиці Литви. Так, свого часу там відбулася оптимізація, років 15 тому, коли мережа з кількості понад 20 публічних бібліотек стала мережею з 16-ти розширених структурно і модернізованих бібліотек із збереженням усіх робочих місць бібліотекарів. Це коли кількість трансформувалася в якість. І причина цього - не скорочення кількості населення, а створення привабливих бібліотечних поліфункціональних просторів, куди б вони із задоволенням приходили. До речі, цього року Вільнюський муніципалітет придбав для бібліотек супер обладнану мобільну бібліотеку, для доступності послуг публічної бібліотеки для мешканців міста, які значно віддалені від стаціонарних бібліотек.

   Скорочення і оптимізація - це таки різні речі. Скоротити можна площі, працівників, виробництво, а оптимізація - це метод досягнення бажаного меншими витратами. Але, переглянувши публікацію, в контексті озвученої проблеми різницю між цими поняттями чітко не проведено.

   Друга озвучена проблема, через яку можливе скорочення кількості закладів культури – втрата закладами культури 18% працівників з дуже сумним прогнозом для галузі на перспективу. Названо причини: батьки не ведуть діток у мистецькі школи, бо не перспективно, а студенти не йдуть у мистецькі вузи, бо також неперспективно. І державі дуже дорого обходиться підготовка кожного фахівця.

   Знову ж, чи озвучені були на форумі шляхи виходу з кризової ситуації окрім закриття установ культури? Чи назвали головну причину неперспективності – жебрацький рівень зарплат працівників галузі, відсутність державної підтримки талановитих мистців. Чи прозвучало, що медіана зарплати по Києву – 24000, по Україні – 20000, а столичного бібліотекаря – 8500. От і не ідуть, і батьки не бачать своє чадо у цій галузі,  бо не воліють, аби усе життя виживало.

Бібліотекам нині надзвичайно складно заповнити вакансії фахівцями, які б відповідали вимогам до посад головного бібліотекаря, завідувача сектором, завідувача бібліотекою, коли потрібно щоб була і відповідна освіта, і досвід роботи.

   І причина цієї проблеми - зведення нанівець системи підготовки бібліотекарів. Не готують їх, а там, де ще готують, - не йдуть випускники у бібліотеки. Якщо підняти рівень зарплати бібліотекаря до середньої по країні , - це вже був би суттєвий крок у бік вирішення проблеми .

   Ще одна проблема - застаріла нормативно правова база, яке не сприяє ні розвитку, ні заохоченню до проектної і творчої діяльності працівників культури. Адже в основі основ - вимога виконання кількісних показників. КІЛЬКІСНИХ – це і є головна умова, що бібліотека буде віднесення до трохи вищої категорії по оплаті праці бібліотекарів. І тут ні на крок нема відступу від системи "плановой совєтской економікі", адже прописані у 745-ій постанові до обов'язкового  виконання показники користувачів і документовидачі – калька з нормативів для бібліотек 1979 року. Окрім прописаної кількості користувачів, яких мають залучити бібліотеки, кожен користувач, зареєстрований у бібліотеці, в середньому впродовж року повинен мати у формулярі, чи в електронній реєстраційній формі записаними 20 книжок/періодичних/інших матеріалів з фонду бібліотеки – хоче він того чи не хоче. Але ж бібліотека сьогодні - це не тільки книжки. Велика кількість відвідувачів приходить за живим спілкуванням, спільнотворчістю чи попрацювати в інтернеті. Вже багато років - жодного намагання переглянути цей абсурдний припис, попри наші багаточисельні звернення.

   Бібліотеки мають сприяти навчанню та розвитку цифрових навичок у громадян. Ми ж прагнемо до "держави у смартфоні".  Новіших даних не знайшла, але  за даними 2021 року – базовий рівень користування інтернетом і смартфоном  мали 47,8% громадян , без навичок – 11%. Це середній показник. І він в рази  нижчий серед переважаючого населення старшого віку у селах. Куди в селі прийти людині старшого віку, щоб зв’язатися з ріднею, чи отримати цифрові державні послуги, не долаючи в центри територіальних громад величезні відстані? 

Якщо у маленькому селі вже давно закрита бібліотека – потрібно робити усе можливе, щоб хоча б раз на місяць у село приїздила мобільна бібліотека.

Недопустимо і не по державницьки недооцінювати значення бібліотек як центрів громад, центрів  спілкування, гуртування, навчання впродовж життя, зокрема й цифровим навичкам, а відповідно - їх ролі  розвитку кожної  громади.