Його любили...

На могилі Т. Шевченка. Фото з архіву ПБ ім. Лесі Українки

     Вчора у Національному музеї літератури України відбувся вечір пам'яті Миколи Даниловича Сома. Багато теплих, приємних слів на адресу незабутнього Миколи Даниловича почула його родина, друзі, колеги по перу, усі, хто знав його за життя. Гуртом співали "Мрію", "Вишиванку"... і плакали, слухали його з екрану... і сміялися. Світлини вечора можете переглянути тут.

Найчастіше лунали слова про його щирість, відкритість  і любов до людей, які він передав у своїх поезіях і які зігрівають серця. 

У ньому дивовижно і незбагненно поєднувалась щирість і життєлюбство дитини,  мудрість учителя, наставника і невгамовність жартуна.

Якось, увімнувши камеру, звернулася до Миколи Даниловича, щоб він заспівав свою "Вишиванку", що її ми усі дуже любимо і часто співаємо. Знала, що буде непросто, адже співаком він себе не вважав і, до того ж, майстерно вмів переводити розмову на іншу тему. Але моя наполегливість взяла верх. Пізніше, вже по його відході у вічність, переглянувши відео, покартала себе за таку настирність, але саме у цьому невеликому фрагменті він водночас і щирий, і мудрий, і  веселий, позитивний, такий, яким його ми знали і яким любили.

13 червня у Національній спілці письменників України відбудеться засідання творчого об’єднання поетів, темою якого буде презентація антології сучасної української поезії в перекладі польською мовою “Гравітація взаємності”. Перекладач Олена Криштальська. Саме вона на вечорі пам'яті Миколи Даниловича повідомила нам, що в Антологію увійшов його вірш "Дівчата мене любили" українською та в перекладі польською мовами. Зворушливе прочитання цієї щирої, красивої поезії, що усім була  зрозумілою і такою ж красивою і польською мовою, змусило стиснутися серце і ще раз подякувавти долі, за те, що дарувала щастя спілкування з Миколою Даниловичем впродовж усіх цих років. 

Дівчата мене любили

Василеві Бондарю

Вродливим, ти знаєш, не був я ніколи,
Дівчата ж мене любили
За те, що як воду возив я у поле,
На коней гукав щосили.

А коні були вже старі і ледачі,
Ішли, як воли, поволі.
А там десь дівчата під сонцем гарячим
Водицю чекали в полі.

Вони виглядали, поклавши в міжбрів'я
Тугі, золоті долоні.
Сільський парубійко, о як же хотів я,
Щоб стали орлами коні...

Привозив я бочки, покриті травою,
Чопа вибивав завзято,
А потім натхненно в тіні під копою
Ковша подавав дівчатам.

Ставали у чергу в легеньких спідницях,
Руками узявшись в боки.
І  вже перед тим, як води напиться,
Мене цілували в щоки.

Дівчата пили, ворушили вустами,
Статурні, засмаглі, босі,
Пропахлі зерном, польовими квітками,
Таких я люблю і досі.

Дівчата пили, і стікала водиця
На трепетні, горді груди.
І я напивавсь і п'янів, як годиться,
Але не сміялись люди.

Вже й коней не лаяв, вертаючи полем,
І був я смішним і милим...
Вродливим, ти знаєш, не був я ніколи,
Дівчата ж мене любили.

 Автором присвяти Миколі Даниловичу, що  нижче, є художник і поет Адлер Королів. Її мені надиктували по-телефону. Публікую, як і обіцяла Вірі Ткач, завідувачці київською бібліотекою імені Василя Симоненка, де так любив бувати Микола Данилович.

Пам'яті Миколи Сома
Цвітом синім вишита сорочка
згадується...
(шкода) опісля,
на тобі, Миколо...
Вірю точно -
ти на небі стрінеш Василя*.
Й слово не припинене,
я знаю,
давнішнє неспішно потече...
І Святий Петро всі двері раю
одімкне вам золотим ключем.
Адлер Королів
*Василя Симоненка

А на завершення хочу помістити в  блог вірш-присвяту нашому колективу і усім київським бібліотекарям від нашого щирого і незабутього друга, наставника Миколи Даниловича Сома.

Святковий експромт

Славному жіноцтву - працівникам Київської публічної бібліотеки імені Лесі Українки - присвячується

 Минаю крикливу орду папарацці,

Не сію на вітер зализаних од.

Я тільки скажу, що від вашої праці

Росте, хорошіє розумний народ.

У вашій господі душа моя тенька -

Се ж радість юнацька, дитячий почин.

Глузують над вами: робота легенька...

 Так чом же немає між вами мужчин?

21 березня... за 6 днів до відходу. Настанови юним поетам

О, як се немає? А рідний Шевченко?

А Байрон далекий, а мудрий Шекспір?

Тичина космічний... І ніжний Сосюра...

І Лермонтов юний... І мій Беранже

(Се той Беранже, що мене береже).

Із друзів моїх - Вінграновський Микола...

Василь Симоненко... Та Бондар Василь...

А з вічно живущих - і Драч, і Павличко,

і Юрій Мушкетик та Боря Ілліч.

Мені перед вами пишатися рано,

Та буде і в мене квітуча пора...

Ось я відірвуся від телеекрана,

Точніше сказати - від телешнура.

Втечу від хокею, від хохми-естради,

Де оплесків клянчить усякий партач...

І ось перед вами радесенький-радий

Стоїть невмирущий і вічний читач.

  Якщо вам цікаві публікації цього блогу  -  приєднуйтеся до прихильників блогу у правій боковій колонці блогу (сайдбарі).