Передсвяткове

    До Всеукраїнського дня бібліотек

 Наше професійне свято це не тільки гарна нагода привернути увагу до проблем бібліотек і до заслуг-успіхів бібліотекарів. Так, ми отримаємо чимало щирих поздоровлень від наших читачів, рідні, друзів, колег. Хтось із нас посидить за святковим столом, хтось отримає чергову грамоту у рамочці  за багаторічну віддану працю, хтось відвідає з колективом цікаві історичні місця України, а хтось і проігнорує це свято, зайнявшись засолкою помідорів на зиму.

Але... Для багатьох робота у бібліотеці не обмежується восьмигодинним робочим днем. Клопотання, намагання знайти вирішення проблем, дзвінки, спілкування  з колегами у мережі Інтернет полишає більшість із нас лише на час сну.  Професія пустила метастази у всі грані нашого життя.

    Бібліотекар, незалежно від ступеню його товаристськості чи комунікабельності, приречений на постійне спілкування з широким колом дуже різних людей і в плані їх особистих людських якостей, і в плані професійних. Не буду приховувати, що маючи вцілому доброзичливий характер, мені доводилося стикатися з "тончайшего хамства чистейшим образцом" (майже по О.Пушкіну). Але, я дуже вдячна Богу за те, що в моєму житті є люди, спілкування з якими завжди додає сил і впевненості у собі, зігріває душу.

М.Г. Постнікова

Користуючись своїм "службовим становищем" я розповім вам про дивовижну людину, яка колись у 1988-му зустріла мене на порозі центральної  бібліотеки ім. О.С.Пушкіна Оболонського району і стала для мене першим наставником, захисником і порадником на бібліотечній ниві.
Це Марія Георгіївна Постнікова, тоді завідуюча абонементом бібліотеки.  Вона ніколи у свій робочий час не сиділа чинно за документацією, а весь час була серед кола читачів, біля каталогу, між стелажами. Приділяла максимальну увагу кожному, намагаючись відшукати найповнішу інформацію по читацькому запиту. Паралельно встигала поцікавитися успіхами в навчанні чи  роботі (адже добре знала майже усіх читачів), поправити розстановку книг на полицях, зателефонувати читачам, котрі чекали на повернення у бібліотеку потрібної їм книги.

А пізно ввечері (тоді бібліотека працювала до 21.00), ішла додому із торбиною читацьких формулярів - підсумовувати роботу за день, індивідуально аналізувати кожен формуляр, проставляючи напроти записів про видачу свої особливі мітки.

За своєю основною професією учитель математики, вона дуже скурпульозно ставилася до статистики. І досі стоїть перед очима щоденник роботи, дрібно усіяний виведеними її рукою акуратними цифрами та чорновий журнал із знайомими усім нам "ромашечками", розподіленими за зручною для неї схемою для аналізу.

Вона завжди знаходила у своїх підлеглих  особливі таланти і так уміла при нагоді акцентувати на них увагу, що ми починали вірити у свої якісь надзвичайні здібності. І навіть періодичний безлад на моєму робочому столі виправдовувала притаманною мені схильністю до творчості. 

      Час летить невпинно. У серпні цього року Марії Георгіївні виповнилося 80. Але таких як вона старість оминає. Завітавши у бібліотеку зустріла її там же, між стелажів, з живим блиском в очах, завжди готовою до зустрічі з новим читачем. 

Дорога Маріє Георгієвно! Дякую Вам за вашу доброту і людяність, за турботу, за відданість своїй справі, за те, що Ви є у моєму житті! Здоров'я Вам міцного і многая-многая лєта! Я знаю, як  Ви любите українську пісню. Тож дарую Вам одну із них.

Шановні колеги! Я впевнена, у житті кожного з вас є старші колеги, у яких ви колись навчалися і які додавали вам впевненості у собі. Можливо, вони ще  працюють, а можливо і ні. Зв'яжіться з ними, поцікавтеся їх справами, привітайте і побажайте здоров'я.  А також знайдіть хвилинку, щоб розповісти про них  у коментарях до цього допису.

З прийдешнім професійним святом вас!