Колезі

     6 березня – ювілей у моєї дорогої колежанки Тетяни Володимирівни Орлової.

Напевне, у кожного в житті є людина, при першій зустрічі з якою вам здавалося, що ви вже були знайомі. Дежавю. 

   Але в житті нічого не буває випадковим. Пройшло декілька років від нашої першої зустрічі, і я перейшла працювати у ту ж бібліотеку, де уже тривалий час працювала Тетяна Володимирівна. Уважна, привітна, легка на добре слово і допомогу. Не пригадую жодної людини, хто б тримав на неї хоч якусь образу. Кубинський поет Xосе Марті  сказав, що «найскладніша професія — бути людиною». Вона її успішно освоїла. Коли ж, уже працюючи у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки, у відділі з’явилася вакансія, я не вагаючись запропонувала Тетяні Володимирівні спробувати себе у якості методиста.

Згадується, як довго не наважувалася, як вагалася? Дійсно, потрібно було починати заново: новий колектив, високі вимоги, 90 бібліотек, а ще більше колег, з якими потрібно співпрацювати, знаходити спільну мову, працювати на випередження.

Я дякую долі, що зі мною поруч така колега. Ми різні, але є командою. Жодного разу не чула від неї, що щось із дорученої роботи  не входить у її обов’язки.  Відповідальність, порядність, інтелігентність, тактовність, намагання допомогти, переживання за спільну справу, - всі ці її якості я дуже ціную. А ще вона дбайлива мама і любляча бабуся малого Сашка, уважна сестра, вірна подруга.

За роки спільної праці ми пережили багато приємних і радісних моментів. Були і розчарування, і  біль втрати. Все це вже в минулому.

А в майбутньому...  я хочу  побажати Тетяні Володимирівні ще багато-багато щасливих днів в колі рідних, друзів, колег. Нехай доля надалі буде прихильною, даруючи радість життя, незрадливу удачу, щастя у родині, вірних і надійних друзів.

З ювілеєм, Танечко!