Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

Недостатньо знати, треба і застосовувати. Недостатньо хотіти, треба і робити. Гете

вівторок, 19 серпня 2014 р.

По дорозі на роботу, або Чим живеш, Києве

Кожного дня - за звичним маршрутом, коли занурившись у власні думки, коли - у думки інших (книгу). Сьогодні, проходячи повз риночок, мою зосередженність у намаганні відшукати серед великої кількості дарів природи останню чорницю, перебили журналісти П'ятого каналу із запитанням, як я ставлюся до відсутності гарячої води у квартирі. Відповіла, що спокійно ставлюся, бо встановлено бойлер. Поцікавилися також моїм баченням перспективи з гарячим водопостачанням киян, на що відповіла оптимістично, адже централізований підігрів є значно економнішим в плані енергоресурсів, ніж індивідуальний. 
Отак тішачись, що не запнулася, не розгубилася від неочікуваного запитання на камеру, ввійшла в метро. За звичкою, оглянула пасажирів на предмет читання. Троє з планшетами, двоє з паперовими книгами англійською мовою. Погляд зупинився на книзі Галини Вдовиченко "Купальниця", в яку натхненно занурилась жіночка навпроти. Треба зафотографувати, - промайнула думка, - пані Галина мій друг по "Фейсбуку", їй буде приємно бачити таку світлину. 
Папараці з мене так собі, камера у телефоні також, декілька проб, - і маємо що маємо.
Приховане фотографування мене таки захопило, бо отямилась, коли гучномовець оголошував наступну за моєю зупинку. Нічого, - заспокоїла себе, підводячись, - на Майдан погляну. Тим паче, що разом зі мною підвелася і жіночка навпроти. Наздогнавши її на східцях екскалатора, запитала, чи подобається книга. Так, вона є шанувальницею творчості Галини Вдовиченко. Вже прочитала її "Бору" і «Пів'яблука». Чудові твори, особливо "Бора". А ще любить творчість Юрія Винничука. Назвала його таким "дотепним хуліганом-жартівником". Мені теж таким видався пан Винничук, коли читала його твори, подумалось. При зустрічі ж у реальному житті була розчарована, принаймні, іскор з очей не кресав, словами не розсипався... 
Вийшла на Майдан. Зупинилась, милуючись простором, від якого вже відвикла за останні пів-року. Тільки зібралась зазняти декілька світлин, аж тут вималювався маркетолог із запитанням про моє ставлення до реклами... Ну яке може бути ставлення? Тільки позитивне! Щось там позначивши в опитувальнику та наобіцявши призів у якомусь розіграші як компенсацію за мій витрачений на опитування час, маркетолог розчинилася у потоці перехожих. 
Придбавши у кондуктора тролейбуса квиточок, вмостилася на вільному сидінні лицем до салону. Погляд зупинився на молодих хлопцях, коротко стрижених, у чорному з нашивками одязі. "Айдар".  Світлі обличчя, світлі очі.  Декілька з них дрімали, прихиливши голови до поручнів, інші розглядали пропливаючі будинки за вікном, зрідка переводячи погляд на пасажирів. Ввійшов сивочолий дідусь. Один із "айдарівців" підхопився з місця, пропонуючи дідусю присісти... А в мене навернулися сльози... Наші синочки, захисники, наше майбутнє... Бережи вас, Боже.. Піднімаюсь, підходжу ближче... Виникає гостре бажання якось їх підтримати. Тихенько кладу хлопцю у руку купюру. Здивований, зніяковілий погляд, - ні, не треба, дякую... Візьми, - промовляю, - купиш друзям водички... Дякую, - у відповідь. Полегшало... прямую до виходу. Знову проїхала свою зупинку. Байдуже, повернусь. 
А моя зупинка зустрічає мене пахощами чорнобривців, сухоцвітів, яблук. Підприємливі бабусі забезпечують зручний сервіс усім мирянам, хто поспішає у Свято-Покровський жіночий монастир освятити яблука. Київ живе своїм життям, своїми святами, своїми болями, своїми сподіваннями на краще майбутнє. І воно буде, обов'язково! З празником!


середа, 6 серпня 2014 р.

Знижка за знання

     Щодня очікую на свій маршрутний транспорт біля кавового ларьочка. Його і ларьком то з натяжкою можна назвати: куточок в одному з київських пластикових мафів, часто "прикрашених" вуличним "артом"  площею метр квадратний із ввічливим, привітним продавцем напоїв. Дивовижно, як на такій площі вміщується весь той асортимент, що пропонує ларьок?
 Увагу привертають маркетингові фішки цієї точки. По-перше, підвішена кава. Підвішена кава – це давня італійська традиція. Тамтешні гості кав`ярень  часто купували дві кави, випиваючи при цьому тільки одну. Іншу бармен записував собі на дошку для випадкового небагатого відвідувача. Для такої благодійної кави тут передбачена спеціальна банка, куди можна опустити пару гривень. 
Друга фішка - ЗНИЖКА ЗА ЗНАННЯ. У коробці, обклеєній зображеннями Ейнштейна, знаходяться папірці із запитаннями. Дістаєте, даєте правильну відповідь, - і знижка на каву гарантована. 
Така у мене звичка - все, що зацікавило, "приміряти" на своє бібліотечне. А ви уже примірили?


Популярні публікації блогу